Вполюйте свою пристрасть…

Перформанс «Впольована пристрасть. Перезавантаження» відбудеться 12 та 13 січня у Львові у Львівській галереї сценографії (вул. Городоцька, 36).  Автор проекту – сценограф Богдан Поліщук. 

 Цей проект має певні передумови. Це і постановка Б. Поліщука у  Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (м. Львів) за п’єсою «Впольована пристрасть, або Підслухані пісні княжого саду» Г. Листвак та О. Ренн; це і публічне читання п’єси в Малому театрі (м. Київ); і показ костюмів Богдана Поліщука під час Львівського Квадриєналле у Львівському будинку органної та камерної музики; це інсталяція під час виставки сценографії «Сам собі режисер» в Інституті проблем сучасного мистецтва (м. Київ). Відтепер проект живе власним неконтрольованим життям і виникає у різних непередбачуваних місцях та просторах. 

Втім, цього разу автор проекту Богдан Поліщук зібрав нову команду задля того, щоб перезавантажити і зовсім по-новому показати перформанс. Ми поцікавилися у членів команди як сьогодні існує незалежний проект, у чому його складнощі і що з цього може вийти. 

Богдан Поліщук, автор, режисер та сценограф перформансу

«Впольована пристрасть. Перезавантаження» – це містична, метафорична дія наближена до ритуалу, у яку вплетена жива музика. Це дія, яка мовою візуального перформативного образотворення занурить глядачів у сюрреалістичний і химерний світ снів, потаємних мрій та суворої краси. Перформанс має своєрідне гасло – «Чорним по чорному». Деякі речі залишаються невидимі хоча вони існують, деякі речі можна лише відчути або усвідомити їхнє існування. Світ – це своєрідний чорний простір, який може здатися порожнечею, але якщо поринути в нього, то відчуєш наскільки він насичений життям, відчуєш всю його багатошаровість, відчуєш, що чорний це зовсім не траур і зовсім не відсутність чогось…. Це те, що живе глибоко в серці, снах, мріях і наших генах.

Всеволод Сіренко, композитор проекту «Впольована пристрасть»

Я вирішив повернутися до барокової музики тому, що це було замовлення саме для вистави Б. Поліщука у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (м. Львів) за п’єсою «Впольована пристрасть, або Підслухані пісні княжого саду» Г. Листвак та О. Ренн. Задача була написати музику в стилі такого собі необароко. Але там є і епізоди з більш «сучасною» музикою – це, першою чергою, епізоди “Пекло” та «Князь Рогволод», а також епізод битви Северина з Любко-Змієм.  Але не тільки через замовлення, мені подобається музика бароко.

Як сьогоднішня публіка має сприймати таку музику, на твою думку?

– Я думаю, тут все залежить від контексту, бо у виставі вона слухається органічно. Там і дія відбувається на Західній Україні в часи бароко, тому і музика відповідна. А от якщо слухачі просто прийшли не на виставу, а на концерт, як це було на концерті класу Станковича (а для концертів я зробив сюїту на основі музики до вистави), то хтось може і не зрозуміти, чому музика саме така, а не якась більш сучасна. Хоча Богдан сказав, що саме моя сюїта, не дивлячись на її необарокову стилістику, звучала найсучасніше та була найпереконливіша, бо «сприймається самодостатнім твором із певною сформованою внутрішньою драматургією». 

Єлизавета Чхартішвілі, гобой «Впольованої пристрасті» 

-Чи дивно для тебе брати участь саме у перформансі? Чи це для тебе складніше, ніж просто участь у концерті?

– Тааак, дивно, ніколи саме у перформансі участі не брала. Є деякі хвилювання, адже треба робити на сцені більше, ніж звичні дії. Втім, це скоріше як виклик і можливість більше розкрити себе, ще менше боятися сцени, та порушити зону комфорту, звісно.

Я очікую найкрутіших емоцій від виступів. Мене дуже цікавить, як сприйматиме перформанс львівська та київська публіка. Також, можливо, очікую розкриття якогось свого таланту, який ховається десь у глибині моєї підсвідомості.

-Розкажи, будь ласка, чи сьогодні у 21 столітті не дивно сприймають те, що дівчина грає на гобої? 

– Взагалі ні. Мені здається, що зараз це не дивно. Особливо після того, як у світі все більше і більше з’являється жінок-диригентів, та ще й дуже високого рівня.

-Чому сьогодні цей проект має мати успіх? 

– Тому що це цікава концепція синтезу різних дій, які артисти виконують на сцені, круті костюми, поєднання гобою, клавесину та вокалу (а це досить нові цікаві звучання).

-Що таке «Впольована пристрасть» для тебе? 

– Це перформанс, значення та образи якого можуть для кожної людини розкритись по-новому та по-своєму.

-Твої враження від команди проекту?

– З першої зустрічі це було неймовірно. Така команда мене дуже мотивує! Одразу зрозумілі завдання та обов’язки кожного із команди, і кожен викладається на всі сто відсотків.

Варвара Турта, клавесин «Впольованої пристрасті»

-Чи такий проект порушує зону твого комфорту?

– Приймати участь в перформансі не часта і не звична для мене задача, але тим самим і цікава. Сісти і відіграти концерт – ситуація вже для мене звична і тому, звісно, комфортніша. Втім, цей комфорт та повторюваність концертної ситуації обридли, чесно кажучи. Цей проект стався на моєму шляху дуже вчасно, бо якраз хотілося лицедійства та самовираження сценічного, окрім виконавського. 

Анна Кірш, чарівний голос «Впольованої пристрасті»

–  Розкажи, будь ласка, чим для тебе є проект «Впольована пристрасть»? 

– Проект «Впольована пристрасть» цікавий мені з різних причин. Одна з них – це музика. Музика Всеволода Сіренка, а саме варіації на теми сюїти “Впольована пристрасть” – це алюзія на бароко, виконана голосом, клавесином і гобоєм. І вона звучить надзвичайно прозоро. На перший погляд, може здатися безтурботною і навіть по-дитячому казковою, але це лише міраж)) По-друге, я вже дуууже давно мріяла про проект, де можна було б працювати в костюмі, що створив Богдан Поліщук. Мрія збулась)) В проекті «Впольована пристрасть» дивовижні костюми, які, на мою думку, заслуговують особливої уваги! 

–  Як ти сприймаєш вірші Грицька Чубая, які будуть звучати в перформансі? 

– Як глибоко філософські, наповнені мудрістю і цікавими питаннями до себе і громадськості. 

– Чи важлива для творчої людини взагалі самоідентифікація на рівні приналежності до певної країни та культури?

– Самоідентифікація на рівні культури і, особливо, на рівні країни це звісно важливі питання, щоб пам‘ятати хто ми, звідки прийшли і куди треба тримати напрямок.

Руслан Кірш, голос «Впольованої паристрасті»

–Руслане, ти вже брав участь у досить радикальних проектах формації NOVA OPERA, тепер необароко вий перформенс. Що нового очікуєш від «Впольованої пристрасті»? 

– Для мене «Впольована пристрасть» – це перший досвід на сцені, коли я не буду співати. Це реально великий виклик для мене. Ще мене надихає візуальна-стильова складова, створена Богданом Поліщуком. На сьогодні у мене склалося враження, що в Україні музичні перформанси, які я бачив, не достатньо приділяють уваги саме візуальній складовій. А в цьому перформансі, я впевнений, ми це виправимо. 

-Не будеш співати, але голос використовувати будеш. Це пов’язано з поезією Грицька Чубая. Чим для тебе є ця поезія?

– Вірші Чубая – це українскі мантри. З ними треба «медитувати», а не просто їх читати. Це такий текстовий портал, який, сподіваюсь, ми всі разом відкриємо. 

–Так, у віршах Чубая, і в уривках з поеми «Відшукування причетного», які будуть звучати у перформансі, піднята тема самоідентифікації. Що це для тебе?

Впевнений, що самоідентифікація важлива для кожної людини як частина самопізнання. Це розмова із собою проте хто ти? Що ти? З чого зкладається твоє Я. Якими культурними кодами ти оперуєш і до якої країни вони належать.

 Цей проект буде мати успіх тому, що він потрібен сучасному світу, він резонує з сучасними енергіями, а також він зроблений супер талановитою командою.