Воспоминания о Дмитрие Лукьянове

Я вирішила поділитися з вами цитатами зі свого диплому, в якому  намагалася розкрити  портрет актора київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра Дмитра Лук’янова.

Він був не тільки талановитим актором, але й людиною, яка прожила своє життя гідно, не поступившись своїми моральними принципами, намагаючись до останнього дня бути в професії, якій присвятив все своє життя, виявивши справжню вірність театру, у якому працював 30 років, зігравши у 33-ох виставах і від якого так і не отримав жодної офіційної відзнаки. Він пішов з життя з сильним відчуттям «недо…» і на жаль для багатьох він теж так і залишився «недо»зрозумілим, «недо»оціненим… Але скільки людей під час моїх інтерв’ю дякували мені за те, що «я пишу про Діму». Скільки теплих слів я почула на  його адресу, скільки приємних спогадів він залишив… Тому зараз мені просто дуже хочеться, щоб і ви змогли побачити надзвичайну людину Дмитра Лукьянова за допомогою спогадів тих, хто поділився ними зі мною.

Оксана Архангельска, з якої Дмитра пізніше зведе доля у рідному театрі драми і комедії, добре запам’ятала свої перші враження від студента-старшокурсника Лук’янова.

—         «Діма був з тих небагатьох людей, на яких одразу звертаєш увагу. Сильний, мужній, загадковий, він випромінював якусь потужну внутрішню силу. А потім, коли я почула, як цей студент читає вірші, то зрозуміла, що це не просто перше враження. Це те, що є насправді. «Демона» М.Лермонтова у виконанні Діми всі слухали, затамувавши подих!»

—         «суміш фізичної сили, сили духа, відчуття першого враження від Дмитра у поєднанні з тим, яким він міг бути кумедним, вразливим і між тим загадковим, захоплювала тих, хто бачив його на сцені»

—         ««Що ви загубили в чужих снах?» – це практично синтез роботи двох людей: Ганни Липківської, як режисера, і Діми – також, як режисера і педагога (оскільки це був перший режисерський досвід Ані, їй як театрознавцю, іноді було важко перекласти на акторську мову якесь завдання). Дмитро ж «виймав» це з області відчуттів і все ставало зрозумілим. Він міг завжди витягти з тебе потрібний рух, не убивши при цьому бажання працювати далі. Робота над цією виставою – одна з моїх улюблених, завдяки режисеру Г.Липковській , цікавому матеріалу і рішенню, й, звичайно, завдяки партнерству з Дімою.»

—          «Він був  дивовижним партнером – вдячним, благодатним. З ним завжди і твій образ зростав вертикально. З’являлися додаткові поверхи для розвитку ролі. Ця багатовимірність створювала незабутні умови для проживання того чи іншого життя на сцені. Робота з ним відбувалася саме «сьогодні – тут і зараз!»

Актор Володимир Левицький добре запам’ятав першу виставу Дмитра  «Драма в учительскій» «Діма грав одного з учнів і завдяки драматургічному матеріалу мав можливість яскраво проявити весь свій темперамент, він був в цій ролі такий вибуховий, емоційний, дуже виразний. Його фактура грала на користь і привертала увагу – худий, височенний, з довгими руками і великим носом… »

О.Балабан, режисер:

— «Ми з Дмитром до нашого знайомства часто зустрічалися. І ось що цікаво: його не знаючи, здавалося, насправді я знав його багато років, бо випадково опиняючись в одному місці (ми часто пили каву в одному й тому ж кафе «Шапіто»), я завжди спостерігав за ним. А це цікаво тільки тоді, коли в людині відчувається якась внутрішня зосередженість. Ось що таке, акторська привабливість.»

— «Діма був з тих акторів, хто повністю віддавався роботі. Він жив виставою, був її співавтором, співтворцем. Для того, щоб зрозуміти природу свого героя, для нього замало було прочитати п’єсу – він вивчав всі матеріали, які могли наштовхнути і наблизити його до точного розуміння і повного з’єднання з персонажем. Його репетиції не закінчувалися за розкладом, він міг неочікувано зателефонувати, обговорити якусь ідею… Перед тим, як затвердити Діму на роль, керівництво театру не радило його залучати до постановки. Мовляв, це не той актор, який вам потрібен. На той момент, за артистом Лук’яновим вже закріпилася репутація складного актора… А причина проста – Діма не просто слухав і виконував, він ставив питання, й іноді досить складні. Його бажання робити все по максимуму і по правді, на жаль, оцінювалося досить упереджено…»

 — «Актор Лук’янов дуже тонко і точно грав трагедію самотності, нереалізованості своїх власних можливостей. Це трагедія взагалі супроводжувала Дмитра у житті.»

 І.Равицький, Народний артист України, худ.керівник Одеського академічного українскього музично-драматичного театру ім. В.Василька: «Це був дисциплінований, професійний, думаючий і глибокий актор, який, на жаль, був не достатньо задіяний у репертуарі театру…»

 Актриса Леся Самаєва дуже добре пам’ятає своє враження від першого знайомства з актором Лук’яновим, як з актором. Це відбулося як раз на виставі «Що завгодно, або дванадцята ніч».

—         «Перший вихід герцога був так би мовити у профіль, але від шаленої потужної енергетики,  яка  потоком лилася в глядацьку залу, мене просто вдавило в крісло. Я побачила на сцені людину, актора, який заповнив весь сценічний простір.»

 —  «Діма завжди чув своїх колег та партнерів. Він уважно прислуховувався до того, що йому говорили. Якщо він бачив те, чого наприклад я не помічала в своїй ролі –радив. Якщо я була не згодна – не тиснув. Але, як правило, всі його зауваження завжди тільки допомагали.»

— «Дімини ролі завжди були помітними – він збільшував їхню вагу за допомогою кропіткої праці над образом, власних вигадок, які майже завжди знаходили позитивний відгук і затвердження у режисерів.»

 Заслужена артистка України Ірина Мельник:

—          «Діма був надзвичайним партнером. Він стільки давав тому, з ким вів діалог. Те, що робив Діма, ті акценти, крапки в своїх ролях, повторити іншому актору напевно неможливо. Це була тільки його спеціальна органіка. Це була настільки абсолютна конструкція образу. В нього не могло бути «або -або». Він знав про свій образ все і створював його, як архітектор. Плюс його шалений темперамент. Коли він дивився на тебе — ти просто зникав. Його сила зачаровувала. »

—         «Я не можу назвати жодної невдалої роботи Діми. Всі його ролі були напрочуд цікавими, розумними з точки зору професії і безперечно талановитими!..» 

—         «Діма дивився на людину, яку грав, осторонь. Саме тому в його ролях була і самоіронія, і любов до свого героя, і повне його розуміння.»

—         «Дмитро Лук’янов був унікальним артистом. Він ніколи і ні з кого не «знімав» малюнок ролі. Це була виключно його особиста історія. Він — і персонаж, він – і п’єса, він — і режисер. Всі режисери, на мою думку відчували його співавторство. Можливо, хтось цього боявся, хтось цього не хотів, а хтось навіть ображався на нього. Але він не міг тихо займатися своєю справою. З актором Лук’яновим завжди був можливий тільки діалог. І всі це розуміли. Давати йому вказівки  була марна праця. Якщо він не розумів і не відчував чогось – змусити його зробити це було не можливо. Тільки творчий пошук і діалог. Він не був артистом-маріонеткою. Але я хочу зробити наголос на тому, що всі його пропозиції і вигадки були в рамках заданих режисером задач. Він був настільки розумним, що йому вдавалося пронести щось важливе «своє» через заданий режисером малюнок.»

Режисер Дмитро Богомазов:

«…з ним завжди було цікаво працювати. Він був людиною освіченою, професіональною. Діма прискіпливо працював над роллю. Жив своєю роботою. Пам’ятаю багато випадків, коли після закінчення репетицій ми йшли додому і довго не могли попрощатись, палко обговорюючи робочі моменти.»

 Актори театру: «Ми завжди згадуємо Дмитра, граючи цю виставу ЧЕРГА (і не тільки цю). Це був партнер, з яким було дуже цікаво працювати, його неперевершений гумор відчувався і в його героях – це створювало атмосферу абсолютної правди… Партнерство з ним було гарною школою для багатьох акторів! »

Олексій Лісовець: «В ролі Капулєтті Діма дуже сильно привернув до себе увагу. Там співпала його життєва сумна мудрість з таким «матьорим» акторським вмінням використовувати свій темперамент. Це повне співпадіння формі і змісту. Він був потужним, помітним, з шикарною фактурою, сильним голосом. І та конструкція, яку я запропонував йому, була ним опрацьована по максимуму. Я бачив, що це точне влучання в історію, психологію нашого героя. З ним можна було аналізувати Капулєтті з будь-якого боку – він про неї знав абсолютно все!» .

З.Ы. Це тільки ті витримки з інтерв’ю, які увійшли в диплом. Саме цікаве попереду. Буду поступово додавати.  (Якщо буде бажання і цікавість прочитати всю роботу з біографією актора, рецензіями на його ролі і вистави, в яких він грав – звертайся, з задоволенням відправлю.)