Вистави і перформанси не заради сучасниx теxнік руxу

БОЛЕ…ГОЛЕ…ДОЛЕ

Маємо досвід балету ХІХ століття, коли імпортовану з Європи балетну техніку наші артисти засвоїли та присвоїли. Зміцнивши позиції і амбіції у період кризи європейського балету, вони врятували лице академічного танцю – вдихнули в класичну техніку нове життя. Чим і як? Своїми авторськими відкриттями і сюжетами.

Від начала ХХІ століття, тобто останніх 20-15 років, в Україні фундується сучасний танець. Техніки руху ХХ століття, які перебиралися через залізну завісу інколи в спотвореному вигляді, сьогодні засвоюються нашими виконавцями напряму, з перших рук західних хореографів та провідних фахівців країни, які мали змогу практики та опрацювання вірної інформації про танець modern та contemporary.

Якщо 20 років тому на часі було прагнення свідомо розібратися у запозиченому досвіді, то сьогодні, щоб не стати тільки-но імітатором, перед професійним хореографом і виконавцем автоматично поставлена задача надати цим технікам сенсу і усвідомленості їх використання у створенні авторського прийому, підходу, контексту, методу.

Як сьогодні українські хореографи працюють над створенням авторських сюжетів?

СВІДОМІСТЬ(ПІД)

Двоє – Владислав Детюченко та Богдан Кириленко, що увірвалися до української постановчої сфери у квітні 2016-го року на Міжнародному фестивалі сучасного танцтеатру «ZelyonkaFest 1.6» (м. Київ) у рамках конкурсу молодих хореографів з дуетною роботою «СВІДОМІСТЬ(ПІД)» і не зупинились на отриманні першої премії конкурсу (експертна комісія конкурсу складалася з хореографів Великої Британії, Литви та Іспанії). Автори розвернули та поглибили роботу до самостійного одноактного спектаклю і влучили у глядача. Ідею роботи, що ґрунтується на «фрейдівській структурній моделі психіки людини: «Воно», «Я» та «Над Я», в якій «Я», в певних життєвих ситуаціях, обирає між першим і другим, між базовими потребами та морально-етичними нормами» [з анотації] розібрано та перебрано у деталях та нюансах. Є запитання, пошук відповіді і вихід — поєднання, що вкрай рідко зустрічається в сучасному театрі, котрий, як правило, віддає глядачеві право на «постдомислення».

Послідовність дій та виникнення «слів-емоцій» пропоную вам із свого враження.

оБОЛЕний.

Бачить небачене через затінені очі. В прожекторі. Він бачить в собі ще одного себе, який заважає спокою. Інколи він сам заважає тому, хто заважає йому. Промінь зверху робить конус-трикутник, немов клітку, з якої хочеться вийти, але ж там темно… і хтось смикає за одяг з різних незручних боків.

Конус-трикутник, немов перспектива на заземлення і оголення перед собою. Є заземлення. Є оголення тіла. Але воно не залишилось саме вивільненим. Друге тіло, мов друга шкіра і друга своя свідомість (під) шкірою.

Проти підсвідомості не підеш – в кінці кінців вона стає опорою, від якої хочеться відштовхнутися, бо більше нема від чого, та знов опертися на неї, бо більше нема на що –

оГОЛЕний разом з підсвідомістю.

І приходить сила. Так, треба признати існування (ПІД) і стати чутливим до нього, чутливим до себе внутрішнього, щоб не розривати себе, а розуміти себе. Прийти до гармонії з собою і стати опорою собі. І дати долі відбутися.

Два тіла – рівні та вивільнені – стоять тепер на відстані і дивляться з легкою усмішкою, бо мають багато спільної та власної енергії.

Стробоскоп заблискує все – оДОЛЕний.

Є питання і є відповідь. Не кожен  хореограф здатний взяти відповідальність за відповідь на себе.

A L P H A

Якщо у виставі СВІДОМІСТЬ(ПІД) автори занурюються у глибини психіки, то «одноактний спектакль“A L P H A” торкається теми превалювання у соціальній ієрархії» [лібрето].

Можна сказати, що автори вдаються до теми соціального не з перших хвилин. Соціум з’являється у сюжеті пізніше, коли глядач звик вже сприймати групу людей як щось єдине-ціле, яке роздивляється довкола і починає усвідомлювати своє існування в обраному середовищі. Тепер повернемось до назви.

Чому при слові «Альфа» відразу виринає з пам’яті звичне словосполучення «Альфа і омега». Чому два слова поруч? / Чому поруч з альфа є омега?

Альфа і Омега (ΑΩ, αω) – поєднання першої і останньої букв класичного (іонічного) грецького алфавіту, яке є найменуванням Бога в Книзі Одкровення Іоанна Богослова, символами Бога як початку і кінця всього сущого.

В назві тільки α. Відсутність ω – відсутність кінця.

ПЕРШІ!

Перші у просторі!

Забігаючи вперед, скажу, що дії, які відбувалися на сцені, створили сюжет без контекстів та підтекстів, бо автор хореографії влучно використав всі фізичні принципи роботи з простором.

Хочу пройти шляхом фізичних подій.

Вони з’явилися! П’ять перших. П’ять чи всі як один?

Нюхають чотири сторони ПОВІТРЯ – це незвично фокусує увагу – намагаються боротися з ним, але виходить тільки відмахування.

Клацають звуком по повітрю – знов незвично та доречно – КЛАЦАЮТЬ ПРОСТІР – і невагомість… за цим – провал – і знову клацають.

Що далі?

ОБМАЦУВАННЯ простору – з нього арабеск і поштовх.

Раптом клацання змінюється ШИПІННЯМ –  і поштовх –

КОРОТКЕ «Ш» із помахом рук – і знову поштовх – кроки на диханні та вис один на одному і РОЗГОЙДУВАННЯ ЯК СВЕРБІЖ, гостре та ще гостріше.

ХЛОПКИ і раптом руки злітають – знову звуки ш, з, ф, трр – і РІЕКШН, РІЕКШН ПІСЛЯ КОЖНОЇ ЕКШН або так: REACTION, REACTION, REACTION, після кожної  ACTION.

ЛОВИТИ жести і СТРУШУВАТИ їх до падіння-самозвалення. Це несамовите вивільнення кінцівок вилітає природно, відверто, на усвідомленому диханні, свідомому розслабленні, зосередженні та роботі з вагою.

І ось звук ззовні, наче відповідь, чи може попередження. Звук наче підіймає і звалює. Що робити? – ВСТАВАТИ і ПАДАТИ, і притягуватися до нього – звуку – йти слідом за ним – за звуком.

І зміна. Тиша. Знов зміна розташування джерела подразнення на протилежне. Звук сильний, сильніший за групу ПЕРШИХ.

ЗВУКОМ РОЗБИТІ вщент. Всі… але ні. Один залишився свідомим.

Вцілілий збирає частинки-деталі єднання. Збирає своїх чотирьох, мов речі, які можна ще відтворити. Збирає, наче вішає на себе… збирає на себе і відповідальність, і проблеми… Немов пилосос знов реве звук. Розсипає всіх, наче щебінь, камінці щебеню.

І ВСТЕЛЮЄТЬСЯ ДОРІЖКА ЇХНІХ ТІЛ. По невагомості, вимощеній тілами, що перетворюються в купини, майже «чумацьким шляхом» хтось один з них йде тілами-купинами, але доходить майже до бажаного….РЕВЕБРАЦІЇ

І знову розфокусування, подразник ззовні. І все розсипається. Що таке звук? Інформація, яка збирає і розбирає свідомість? Збирає тих, хто чує його? Раптом звук, який збирає двох – його та її.

ВІН зліва направо до НЕЇ. Вони обережно і повільно сходяться. ВИДИВЛЯЮТЬСЯ  В ДАЛЕЧІНЬ ОДИН ОДНОГО через очі. І ВКАЗУЮТЬ пальцем, наче йти ще далеко… цілих кілька кроків вказують. І…. дотик кінчика пальця-покажчика, але долоні вже розбиваються відстанню, яка відкидає і з’єднує їх вже далекою невагомістю. Так далеко і близько.

Раптом з’являються тіла інших, сплітаються… але вони не схожі на ПЕРШИХ, які трималися один одного. Знайомі спочатку, а тепер більше незнайомі тіла, сплавляються в чуже «ВОНО», із своїх тіл трапляється чуже велике мерзотне «ВОНО». Шукає і кричить, кусаючи свої руки і відкриваючи пальці-вії.

СПІВ-ГОЛОС і знову стук.

Щось шукають намацують руки «ВОНО». У «ВОНО» багато тіл і багато рук. Ці всі руки намацують своє: свою опору із своєю міцністю, свою висоту, широту, довготу…

І це СВОЄ СТАЄ ТИМ, ЗА ЩО ТРЕБА БИТИСЯ.

НЕВЖЕ СВОЄ ВІДНІМЕ СВОЄ?

Поєдинки всіх з усіма. Поєдинки переходять у бійку…

Фокусування в рапіді критичних точок.

Тепер з «ВОНО» залишилися «він-він».

Зусилля і розслаблення: від ніжності до боротьби… на поразку чи перемогу?

І, раптом, піймавши «ЗА СКЛЯНОЮ СТІНОЮ» кожен своє середовище, всі знову все втратили та повисли на одному… НА НЬОМУ, чи на «ВОНО»?

Все ж таки «ВОНО» повисло на НЬОМУ.

Струсити знову – знову притягнути/притягнутись магнітом – ЗАШЕПТАТИ, ЗАШИПІТИ, ЗАКРИЧАТИ ЙОГО, того, що виривається з усіх сил із «ВОНО», з усіх сил «ВОНО» триматиме ЙОГО… щосили, потім ПОЧНЕ вселяти по черзі кожному З «МЕШКАНЦІВ ВОНО» безсилля, неміч, слабкість, страх, зневіру, ганьбити спробу СТАТИ СОБОЮ…

несподівано для кожного (або очікувано іншими частинами «ВОНО»), «ВОНО» починає виштовхувати своїх своїм же середовищем, знов і знов посилюючи безсилля, неміч, безрезультатність усіх і усього, безрезультатність себе окремого і могутність «ВОНО»-пристрашаючого.

І залишився шум-крик в останньому зосередженні …і висить «ВОНО» на НЬОМУ

Цього разу автор ЗНОВ залишає на роздум глядача майбутнє героя. Що робити з цим налиплим оточенням? Теж вирішувати глядачу? Країна наша у такому ж стані. Все на руках простого народу – глядача та виконавця.

ПЕРШІ, які обжили простір фізично, проклацали та промацали його, і вже відчули конфліктність існування в спільноті… зайшли в глухий кут.

Що з цим робити?

Треба мислити, щоб іти далі. Інакше будемо повторювати тільки-но фізичне знайомство із століття в століття…через штовхання? війни?

ЦЕ ЗНАЙОМСТВО ШИКАРНО ВІДТВОРЕНО ВИКОНАВЦЯМИ!

Але де відповідь на питання «Заради чого?» Альфа без омеги. Начало без завершення.

Заради чого проклацали та промацали, побилися і налипли?

Давати відповідь собі (спочатку саме собі) – визначити шлях далі.

Тоді і глядач знатиме. Не тільки на території глядацької зали, але і в житті.