В пошуках перетворення

Іноді вистава, як гарна книга, тримає тебе по закінченню, продовжуючи особистий внутрішній перегляд і діалог. Коли ти, незважаючи на конкретні образи, запропоновані режисером, не перестаєш фантазувати, сумніватися, сперечатися з ним або навіть з собою. А буває, шо автори вистави пропонують тобі приєднатися до подорожі в світ неоднозначного, метафорічного, уявного, надаючи можливість створювати свій парарельний простір, а ти губишся в хащах символічного, не розуміючи в якому боці, як сталося в моєму випадку з виставою «Перетворення», прем’єра якого відбулася  ТЮГі на Липках, знаходиться вихід.

Про сценічне втілення одного з найвизначніших німецьких письменників ХХ ст. Ф. Кафки, режисер вистави Олег Мельничук думав майже 5 років, поки в 2015-ому не реалізував ідею з «Незалежною театральною лабараторією» (м.Чернівці). Після того, як виставу «Метаморфозы господина К», яку режисер привіз на щорічний мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, побачив художній керівник Київського театру юного глядача на Липках Віктор Гирич, було прийнято спільне рішення «перенести» постановку на сцену ТЮГу. Власне, так в афіші театру і з’явився Франц Кафка. Але режисер зазначає, — що «Перетворення» далека від переносу:

«Це абсолютно нова вистава (від старої лишилося відсотків 15-20), в якій змінилися персонажі, подієвий ряд, додалися нові теми, з’явилися діалоги (в «Метамарфозах…» тексту майже не було). 80 сценічних хвилин перетворилися в 120. Деякі лінії, такі, як наприклад, релігійна самоідентифікація письменника (німецькомовний єврей в Празі, — частині Австро-Венгерської імперії), або тема стосунків Кафки з Фєліцією Бауер, щоб не затягувати виставу до 3-ьох годин прийшлося, в першому випадку,- купірувати повністю, в другому — торкнутися лише пунктирно. Хоча вони дійсно дуже важливі і варті окремих сценічних аналізів.

В нашу виставу «Перетворення» ми включили теми і мотиви з дев’яти творів Кафки: «Майстер голоду», «Процес», «Вирок», «В виправній колонії», «Лист до батька», «Залізнічні пасажири», «Листи до Феліції», записи зі щоденників і, власне, «Перетворення». Мені було дуже цікаво прослідкувати, відстежити відчуття людини, коли вона почувається чужою серед чужих.

Одного разу… Замза прокинувся… і виявив, що він…мусульманін серед християн, гомосексуаліст серед гетеросексуалів, ВІЛ-інфікований серед здорових, темношкірий серед білих і т.п, і навпаки. Але все це хотілося досліджувати крізь ліінію самого Кафки,-  з його відчуттям недолюбленності, відсутністю теплих взаємовідносин, браком ніжності та щастя в дитинстві. Що перетворює людину в чудовисько, яке, як говорив про себе письменник, не здатне кохати…»

Вистава Олега Мельничука виявилася такою ж складною, як і задачі, які режисер поставив перед собою та своєю командою. Ефектна візуально, зі складною світловою та музичною партитурою, гарною пластикою, постановка сприймалася, як красивий, але закодований автором наратив, який можна прочитати лише за допомогою спеціального ключа, секрет якого зовсім не в біографії та розумінні творів Ф.Кафки.

Це абсолютно режисерська історія, де кожен рух, наче в розкадровці, виважений, обміркований та змістовний, а кожна дрібниця виконує поставлену задачу, має сенс. Але все це, на жаль, не допомагає мені, як глядачу, зрозуміти сюжету. Так, іноді навіть безсюжетні естетськи, філосовськи вистави з відсутністю диниміки та інтриги, здатні зачепити твоє серце, або розум. Але «Перетворення», на мій погляд, надто перенасичене сенсами, які розуміють тільки ті, хто знаходиться по той бік рампи і у кого після довгих годин, проведених за розмовами під час репетиційного періоду, (хочеться вірити) з’явився такий підготовчий бек-граунд, що кожне сценічне слово здається доречним і дуже важливим.

В мене ж під час перегляду склалося враження, що я взяла в руки збірник оповідань, сторінки якого хтось випадково перемішав. Гарні сценаристи дотримуються правила: «Якщо епізод, абзац, речення, слово не рухає сюжет, — видаляй його, яким би красивим він не був. Навіть якщо ти просидів за написанням декілька днів». Можливо, якщо автори цієї вистави, зможуть скоротити свою «книгу», туман розсіється… До того ж поки що і тривалість вистави (в перший прем’єрний день вона була більше 2 годин без антракту) з таким темпо-ритмом і меланхолічною атмосферою дещо пригнічує.

За сюжетом головний герой Грегор Замза, який все життя працював заради своєї родини, одного ранку прокидається комахою. Перетворення трансформується у відчудження від усього світу, а потім і у викриття оточуючих — бо метамарфози торкаються не лише Замзи, але й усіх членів його родини, які змогли зберегти тільки зовнішні людьскі прояви.

Для тих, хто хоч трохи знайомий з біографією Кафки не легко побачити паралелелі. Французький літературовед, професор, видавець, коментатор повного зібрання творів Кафки та автор книги з його біографією, Клод Давід зазначає:

«Грегор Замза — це явно Франц Кафка, перетворений своїм нелюдимим характером, своєю схильністю до самотності,своєю нав’язливої думкою про писання у певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім’ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразний об’єкт в очах усіх».

Саме тому так логічно і влучно виглядає поява у виставі такого персонажа, як Кафка. Дуже гарний початок, і епізоди, в яких він поєднує паралельні лінії  різних оповідань. Але історія кохання та його відносини з батьком, виглядають занадто контурними і не зрозумілими, а деякі сцени з Феліцією — зайвими. Наголошую — в виставі є блискучі сцени, рішення, купа цікавих знахідок, але на жаль в великій кількості тем загубилося головне. Перевантаження символами зробило з вистави ребус, в якому не лишилося місця простим людським запитанням, людині.

Окрім того, що дуже важливі речі лишилися, на мою думку і за моїми спостереженнями, абсолютно не зрозумілими для глядача, який не встигав за швидкісним рядком із красивених семіотичних знаків та сценографичних (декораційних) витворив (крута сценографія), у виставі не відбулося головного — перетворення, — емоційного, духовного. Як на сцені, так і в залі…