Труднощі “перекладу”

Фото надано театром

Зовнішній вигляд Київського муніципального академічного театру ляльок, що розташований біля станції метро Чернігівська не відрізняється особливою привабливістю. Але діти, які теж мають властивість складати перше враження по картинці, відвідують його із задоволенням.

Африканська феєрія “Чому довгий ніс у слона” або добра і красива казка “Снігова квітка” стали улюбленими виставами минулих сезонів. Ці роботи режисера Михайла Урицького високо оцінили не тільки маленькі глядачі, але й професійне журі численних театральних фестивалів в різних країнах.

Дитячі враження підштовхнули до особистого знайомства з театром задля підтвердження думки, що проводжають все ж таки “по уму”.

Прем’єрна вистава “Алі-Баба” за п’єсою Веніаміна Смєхова. 2 хвилинки до початку. В голову приходять думки про фінансування державних театрів. І вони такі ж сумні, як і “одяг” глядацької зали. Кольори не тішать око, блякле світло, атмосфера швидше пригнічує ніж налаштовує на майбутній приємний перегляд.

Фото надано театром

Для того, щоб порахувати театри з багатим репертуаром для дітей, вистачить пальців однієї руки. Але і таку невелику кількість продовжують ігнорувати ті, хто зміг би змінити ситуацію на краще. Про обов’язкове виховання смаку, відчуття прекрасного та про “треба вкладати в майбутнє” у нас прийнято віщати зсередини “тєлєка”, а не в рельному житті.

Але світло в залі поступово згасає, вмикаючи велике сподівання на те, що невеселі роздуми розвіє справжня казка.

Сценічний простір заливається магічним синім кольором, на фоні якого красиво вимальовуються контури Персії (художник-постановник Микола Данько). Звучить музика Володимира Бистрякова. Небесно-сині, наче розшиті золотом костюми виконавців посилюють відчуття теплої перської ночі.

Фото надано театром

Але багатообіцяючий початок та активна зміна пластичного малюнка, яка натякнула на присутню динаміку, на жаль, не мали розвитку. Східний мюзикл театру ляльок на лівому березі Дніпра виявився такою собі халвою без цукру. Апетитною на вигляд, але зовсім несмачною. Актори досить непогано рухалися та співали, шикарні пласкі ляльки (жінки) виглядали дуже ефектно, але вже через декілька номерів-виходів (це стосується, як акторів так і ляльок) навіть наймолодша публіка в залі втомилася від одноманітності. Тобто око намилувалося, потрібно було б задіювати і інші “рецептори”, але емоції чомусь відмовлялися підвантажуватися. Глядацька зала мовчала, діти помітно нудьгували. А все через те, що прослідкувати за основною сюжетною лінією було досить важко. Відсутність зрозумілих подій, вчинків, конфлікту та головне, героїв, за яких можна б було “повболівати” переводили увагу з дії на годинник.

Фото надано театром

Але це, в принципі, особливості самої історії. В ній, дійсно, немає місця дивам і тих, з ким би змогла, сидячи в залі, ідентифікувати себе сучасна дитина. Навіть голосові паролі для відкриття дверей вже давно не викликають здивованого “wow!”. Ця детективно-повчальна історія про жадобу та мудрість, мала бути максимально захоплюючою з точки зору несподіваних режисерський рішеннь-поворотів, або за рахунок підсилення візуально-аудіальних рядків яскравими, різноманітними мініатюрами (сценами). Як, наприклад, епізод з театром тіней, коли герой підіймається на ішакові вгору. Це і дотепно, і красиво, а для малюків такі прийоми містять в собі невеличке диво, яке в цій виставі чомусь не мало розвитку.

Фото надано театром

Важко сказати на яку аудиторію розрахований цей мюзикл? Діти віком до 4 років не подужають (хоча і будуть майже тихо сидіти під шикання матусь) таку кількість незрозумілих для себе (по змісту) вокальних партій, а для тих, кому за 5 і вище, тут недостатньо пригод або відчуття особистого звернення, повідомлення, яке лишили тільки для нього.

“Мамо, а про що вони співають?” – прошепотів голос дівчинки за моєю спиною.

Але справа все-таки не в тексті. Бо для того, щоб відчути, слова не потрібні.

Фото надано театром