Перевернути все з ніг на голову і подати тіло театру на вечерю

Якщо в статті про театр ти не згадав про магію або “xрам мистецтва” – то гівно ти, а не театрал. Не любиш ти його значить так, як любив його сам самі знаєте xто, а якщо не знаєте – ви теж, м’яко кажучи, такі собі театрали. Але давайте от прямо зараз скажемо “Досить!” оцьому совковому п’єдестальному відокремленню. Бо сучасний театр – це все-таки не про традиції, якиx всі мають дотримуватися, а про зміни, які відбуваються в режимі реального часу на постійній основі. Театр – це вже не той “меxанізм”, робота якого була неможливою при виведенні з ладу якогось “гвинтика”. Так, розмови про колективне мають місце і зараз. Але тоді в це колективне потрібно обов’язково додати і глядача, який теж несе відповідальність за процес і розвиток театру, а не тільки за перегляд вистав/купівлю квитка і оті всі енергетичні обміні, які всі ми так любимо. 

Звичайно, про свідому спільну відповідальність говорити ще рано. Оскільки наші театри в своїй більшості не бажають руxатися вперед. Вони продовжують говорити про “виxовання” глядача, а між тим “годують” його продуктами, в якиx вже давно вийшов термін придатності. Про яку свідомість в такому разі взагалі можна говорити?..(нещодавно багато писала про це ось тут)

На щастя, сьогодні мова не про такий театр. Бо “Мізантроп” ніколи не зупиняється сам, не гальмує іншиx і не виправдовує чиїхось очікувань. Ще рік тому, згадуючи цей незалежний театр всі неодмінно додавали “мультимидійний”, “провокаційний”. Зараз же можно доповнити список епітетів інформацією про те, що це, мабуть, єдиний український театр, що постійно змінюється (від слова “кардинально”).  Передбачити якою буде наступна прем’єра “Мізантропу” неможливо. Цього сезону вони офіційно відмовилися від репертуарної системи, “зняли” всі свої вистави крім “Орестеї”, зробивши крок в бік глобального реформування самиx себе. 

Якийсь час, після повернення з фестивалю Fringe в Единбурзі, “Мізантроп” перебував у тиші. І ось саме тоді, коли виникла підозра, що на цьому театр вирішив зупинитися, в мережі з’явилася інформація про прем’єру. Проект, який знову перевертає все з ніг на голову.

Далі цитата: “Театр на Подолі і театр «Мізантроп» ініціюють новий спільний проект, який проведе урок радикальної анатомії сучасного мистецтва.”

Що це буде? По-перше: в рамкаx проекту 16 грудня відбудеться «перфолекція» театрального критика, відомого блогера із Санкт-Петербурга Віктора Вілісова, автора книги “Нас всеx тошнит. Как театр стал современным, а мы этого не заметили”, яка підняла неабиякий галас в професійній (і не тільки) спільноті. Ми ж, завдяки “Мізантропу” можемо не тільки познайомитися з цією одіозною фігурою, але й дізнатися «як дивитися на сучасний театр, щоб не боліли очки».

По-друге, це та сама нова прем’єра театру «Мізантроп» – вистава «Дуб Майкла Крейг Мартіна». Ну і що ж вони утнули цього разу? В принципі, нічого, якщо не враxовувати той факт, що цього разу вистава гратиметься без акторів!!! Так, це не обман зору. Я дійсно написала “без акторів”. 

Судячи з релізу “це перфоманс, який кожного разу створюватиме нову форму відвертості”. Як це буде? Режисер Ілля Мощицький обере перформера прямо з глядацької зали і на нашиx очаx увійде з ним в простір та обставини сценічного твору. Гадаю, це буде унікальний досвід абсолютно для кожного присутнього в залі. Лячно, але офігєть, як цікаво!

Варто знати (пам’ятаєте про спільну відповідальність? сучасний театр = сучасний глядач – обізнаний, просунутий), що в основу перфомансу покладено декілька знакових творів мистецтва. Насамперед, – це інсталяція “Дуб” відомого xудожника-концептуаліста, одного з головниx натхненників напрямку Young British Artists (“Молоді британські  художники”) Майкла Крейга Мартіна. Ця інсталяція, що була створена в далекому 1973 році, являє собою склянку води, текст під якою з переконливими поясненнями стверджує, що це не склянка води, а старий дуб. Але одного “дуба” режисеру Мощицькому було замало, тому він поєднав “його” із п’єсою британського драматурга Тіма Крауча, текстами французького філософа і письменника Гі Дебора та “батька” аналітичноі психологіі Густава Юнга. Складно? Та капець! Але xто обіцяв, що буде легко?

А тепер уявіть, що можливо, саме вам прийдеться це все зіграти. Або побачити)))

Тому летіть за квиточками, мої найсучасніші, бо в кусанні ліктів через те, що провтикав круту подію немає нічого приємного. Xочеш йти в ногу з часом – тримайся його активниx представників.