Новорічні пригоди театрального оглядача, або Чому вчать наші казки!? Частина 3

Фото: Вікторія Котенок

І частину та ІІ частину  читайте тут.

5. Як пройти життєвий шлях і залишитися Людиною (5+)

Звісно, треба було відвідати нову казку і в профільному театрі для  дітей – Київському академічному театрі юного глядача на Липках. А тут новинка – «Дюймовочка» Г.-Х. Андерсена, тобто ще одна історія з роуд-муві “як пройти життєвий шлях і залишитися Людиною”. В ролі всесвітньо відомої героїні молода актриса, яка грає в ТЮГові свій перший сезон – Марія Демочко. Над постановкою працювала досвідчена продюсерка-режисерка Ірина Зільберман.

Фото: Вікторія Котенок

І, на жаль, варто визнати головний промах постановки – у втраті потрібного адресату. Адже вистава адресована не сучасним дітям, і навіть не їхнім молодим батькам, а як мінімум їхнім дідусям і бабусям. Про це свідчить музика, яка апелює до вищеназваної аудиторії, а також всі розставлені у виставі акценти – нам демонструють біль Жабулетти (Ірина Лановенко), яка втрачає сина, тим часом як той вправно біжить у любовному пориві за дівчинкою, а потім Миша (Іоланта Пилипенко) жаліється на старечу самотність, а головне і «Мати» Дюймовочки (оскільки матір’ю вона є відносно; виконує Марина Лях) – це суцільне страждання від тої ж таки самотності. Кріт (Валерій Войтенко) – старий і не розважливий. Жук (Богдан Запша) у своєму блискучому костюмі також представник олдскульного руху минулого сторіччя, бабка (чи то стрекоза, як названа вона у виставі; виконує Дарина Завгородня) вчить танцювати своїх друзів під ритми розминки родом з 60 – х років. Затягнуті та важкі сцени не цікаві дітям, адже про них і для них нічого не розповідається, до них ніхто не говорить і не співає, про них наче забули. ТЮГівська історія про життєвий шлях маленької дівчинки занадто відсторонена від дитячої сучасної аудиторії.

Фото: Вікторія Котенок

Окрім цього виникає ще купа додаткових питань: де акторський грим? (білі обличчя акторів виключають казку). Що за образ черв’ячка Моті, абсолютно не читаємий для дітей? Що зі сценічним простором – дзеркальний задник, який ми бачимо крізь м’які мережані сніжинки та квіткові пелюстки, так нагадує сталий прийом Михайла Френкеля, вже разів сто використаний на сцені цього театру у різноманітних виставах (декілька згадаю – «Сон» за Т. Шевченко, «Сон літньої ночі» В. Шекспіра, «Лісова пісня» Лесі Українки, це з тих, що нині йдуть). Це вже не вшанування пам’яті великого художника, і вже навіть не жарт (художник цієї постановки – Олег Татаринов). Ну так, сучасні технології використали – білий сніг стрімко падав та кольорові дива вправно кружляли…

Втім, не можу не відмітити дебют Марії Демочко. Маленька, наче ювілірна дівчинка, все в ній сяє чистотою і свіжістю, наївністю і непередбачуваністю. Актриса так хоче літати, але таким неможливим залишається політ в цій виставі. Її голос і рухи зворушують, вона безумовна окраса та величезний плюс вистави. З нетерпінням чекатиму її наступних перемог.

ІДЕОЛОГІЯ. Все таки потрібно слухатися старших. Все. Крапка.

Фото: Вікторія Котенок

6. Соціальний проект для незрячих дітей «Хай Різдво побачить кожен!» (1+)

А тепер трохи не про вистави, а про необхідний для незрячих дітей проект!

18-19 вересня 2017 року у Києві Львівський обласний осередок ГО «Українська спілка осіб з інвалідністю – УСІ», Національна спілка театральних діячів України та Педагогічний музей України провели навчально-практичний семінар на тему «Аудіодискрипція візуальних творів для осіб з порушеннями зору».

І, як результат, перші вистави з аудіодискрипцією у Києві успішно відбулися у Національній опереті України. Під час акції “Хай Різдво побачить кожен!” (куратор проекту – Тетяна Зілінська) незрячим дітям показали такі вистави:

3 січня о 14.00 «Пригоди Буратіно»

8 січня о 11.00 «Лампа Аладдіна»

9 січня о 12.00 «Білосніжка та семеро гномів»

Всі вистави для незрячих дітей коментували аудіодискриптори – Кіра Степанович та Олена Палівода, уява і вміння яких гарно висловлюватися дали можливість «побачити» тонкощі вистав та особливо сприйняти казку.

Перед виставами діти знайомилися з елементами костюмів та реквізитом, випробовували спеціальну техніку для аудіодискрипції.

Крім вистави, дітлахів чекав приємний сюрприз – вітання від Діда Мороза, якому діти розказали віршики, заспівали, повідгадували всі загадки та, звісно, отримали сюрпризи!

Цей проект просто необхідний для незрячих дітей. Театри, долучайтеся і робіть світ мистецтва для них доступнішим!

Підсумок

Основні тенденції сучасних постановок казок – це медіа-екрани, інтерактивнівсть та різке переключання уваги з пісні на танець (+велика кількість хореографічно-музичних номерів), з гри на фокус тощо, осучаснення класичних героїв. Як бачимо, яскравих костюмів вже недостатньо, потрібен світ гаджетів.

Медіа-екрани вводять дітей до паралельної реальності, з якою сьогодні діти знайомі від самого народження. Звісно, після 3-D – фільмів, планшетів, айфонів, соцмереж з різними додатками, театр має боротися за найменшого глядача. Казка в театрі в жодному разі немає втрачати сучасного аспекту, інакше – це програш. Інтерактивність, коли на дитину постійно звертають увагу – змушуючи його танцювати, гратися в м’яч – допомагає втримати його протягом години-півтори у театрі. Але в цьому потоці варто не забувати про головне – про мессендж, який театр має закладати в надсучасні прийоми.  Аспект виховання має бути присутнім у всьому, це те головне, заради чого варто ставити казку. Цікава казка – це успіх будь-якого театру. Якщо маленький глядач потрапить у казкову пастку театру, він буде приходити у театр ще і ще.

П.С. От написала огляд казок, які ми встигли подивитися сімейним підрядом, і виникло просте питання – а що таке КАЗКА, для чого і як її потрібно ставити в театрі сьогодні?

Пишіть свою версію! Буду дуже вдячна!