На хвилях PortoFranko, День 1

14 червня чарівне місто Івано-Франківськ перетворився в суцільний PORTал сучасного мистецтва. Саме вчора відбулося урочисте (але не в звичному розумінні цього слова) відкриття найочікуванішого фестивалю, що об’єднав в собі музику, театр, кіно та перформанс – «PortoFranko».

Різні локації, різноманітні події.

Розпочалося все о 18:00 відкриттям інсталяції «Піна днів» (Р.Григорів, І.Разумейко) – на Стометрівці (така неофіційна назва вулиці Незалежності) встановили жовтий контейнер, в який по черзі (що була дуже і дуже довгою, бо бажаючих зайти і подивитися, що ж там відбувається в цьому закритому просторі в центрі Франківську, було досить багато) запускали тих, хто цікавиться сучасним мистецтвом.

Виявилося, що всередині знаходився шматочок … моря, чи то його відголосків, чи то щастя і думок про відпустку або щось вічне…

Тим часом о 19:00 в Палаці Потоцьких (галереї) відбулася презентація перформансу від невідомих авторів (як зазначено в програмці) під назвою: «Трансгресія. Трансформація. Сепарація». В занедбаному, полущеному від часу, але від того ще більш атмосферному Палаці, сучасні митці поділилися своїми думками стосовно жертв насилля, терактів. Війна, її місце в житті людини і те, якою ми її бачимо, або якою вона є насправді.

Особисто мене вразила картина-агітка, на якій зображена гола мати, що тримає на руках дитину, обличча якої дуже нагадує президента РФ: «Хай зажди буде сонце! Хай завжди буде мама! ХАЙ завжди буду я!» та свастіка. Як на мене, просто, але дуже красномовно.

[wpdevart_youtube]RxS1Jtytd1Q[/wpdevart_youtube]

Ну і майже о 22 з хвостиком відбулося те саме грандіозне відкриття – музично-театралізоване дійство, режисером якого став гендиректор фестивалю, художній керівник Івано-Франківського театру Ростислав Держипільський, на яке так довго чекали мешканці міста та його гості. Театр перетворився в величезний лайнер, з матросами на даху, з ефектним океаном, який просто зачаровував, на стінах (режисер по світлу Сергій Пілівець) з виступами акторів місцевого театру та виконавцями формації Нова Опера під шалений і потужний музичний ряд, яким керував емоційний Роман Григорів, який здавалося, заповнив своєю енергетикою всю площу біля драм.театру.
Вокал дивовижної Мар’яни Головко, монологи з вистави нео-опери «Гамлет» Ірми Вітовської та Олексія Гнатковського розірвали на шмаття.

На відкритті фестивалю не було жодного вступного слову політиків, організаторів. Нуль «бла-бла-бла» , – тільки мистецтво. Нове, сучасне, актуально. Що врізається в вуха, очі. Музика, що звучить всередині, текст Юрія Андруховича (саме його переклад звучить з вуст героїв «Гамлета» Держипільського),  – все це б’є в сьогодення, а значить в нас.
Так, на цьому шоу було мало свята, веселощів. Хтось може нарікати на важкість теми та виконання. Але задайте собі питання: «Про що має говорити сучасне мистецтво?».

Гадаю, відкриття такого фесту мало бути саме таким. Воно мало налаштувати на потрібний лад. Пафосу не буде. Буде тільки правда, яка розказана з можливістю зрозуміти, яке воно сучасне мистецтво.