“Мені б хотілося, щоб говорила вистава, а не я про неї”

Текст: Ана Море

Фото: Юлія Мороз

 — Такі теми не так часто проходять.

— Так, але зараз частіше.

Чоловік у темно-синьому светрі звертається до свого сусіда в партері театру «Золоті ворота». Актори під безперервні оплески залишають сцену, прем’єра вистави «Сама хотіла» 23 лютого вразила, впечатала в стіну, дала добрячого ляпаса.

Їй 14, він возить її на машині, пригощає шампанським; їй 22, вона щойно розійшлась з хлопцем, темний під’їзд, їх двоє; їй 30, кабінет начальника; їй; їй; їй… Тема насилля досі табуюється в Україні, але почати говорити – перший крок до вирішення проблеми.

Ескіз вистави за п’єсою Едни Мазія «Ігри на задньому дворі» був представлений молодою режисеркою Юлією Мороз в жовтні 2016 року під час проекту «Small Theater Productions» – міжнародного конкурсу-лабораторії, організаторами якого були ТВЗК «Київський національний академічний театр оперети», Продюсерський Центр OpenDoors, Державна агенція промоції культури України, а учасниками – автори та авторки з Азербайджану, Франції, Росії та України – мали 5 днів на створення ескізу.

«Лабораторія дала багато, залишився кістяк, прийом рішення вистави. В процесі створення з’явилася дуже важлива для мене, для надзавдання – п’єса Наталі Блок «Країна порад» («Страна советов»), утвердилися герої. 

Мені здається, що у кожної режисер_ки вистава в голові і вистава на сцені не схожі одна на одну, але головне – це ідея, висновок, з яким виходить глядач і, судячи з перших з спостережень, ми рухаємося в потрібному напрямку», – коментує після вистави Юлія.

Глибока сцена. Актори – юні та стильні. Мотуззя, підвішені жерстяні банки, потужний чорний. Мізансцени переходять одна в одну, часто повертаючись до попередніх. Гра світла, звуку та очей персонажів змушує співпереживати, думати, відчувати. 

М’яч, котрий прокочується повз з одних прочинених дверей в… стіну, в якій теж прочиняються двері. Комод, котрий стає джерелом усього брудного, а з нього струменить біле світло. Сцени сексуального акту, передані справжнім тактильним контактом, але зовсім не тим, що могло би прийти в голову. Метання в голові героїні, втілені бігом, ехом та відзвуками. Деталі, деталі, деталі.

В основі п’єси – судова справа про групове зґвалтування в ізраїльському дворі. Але сюжет не статичний, доповнений п’єсою Наталі Блок, котра створена на ґрунті українського флешмобу #ЯНеБоюсьСказати, що активно увірвався в соцмережі цієї осені. На програмці вказаний жанр – недитячі ігри, 16+. 

Двора, Шмулік, Асаф, Гіді і Села не лише Двора, Шмулік, Асаф, Гіді і Села. Вони і суддя, і прокурори, і діти, і дорослі; вони і стоять, і бігають, і танцюють, і мовчать, і кричать, захлинаючись. 

Богданна Шуманська, Владислав Оніщенко, Антон Соловей, Владислав Писаренко, Богдан Буйлук відповідно не просто виконують кожен свою роль, а відіграють персонажа від першої до останньої хвилини, малюючи в головах глядачів абсолютно цільний образ, що не часто зустрічається навіть в кіно. 

Сергій Огрудніцький розмальовує персонажів у світлові сітки, Дмитро Солодкий дає простір крику, а Ростислав Пащенко та Дмитро Кошик живописять рухомими картинками. Деталі, деталі, деталі.

Вистава триває 80 хвилин, українською мовою. І хай навіть іноді трапляються мовні неточності, це скоріше схоже на хвилювання, одруки в повідомленнях, ніж на неграмотність. Ось і все, що можна віднайти негативного. Крім культури насилля, звісно.

«Особисто мені не вистачає чесності, свободи, сенсів, скажених, та надихальних експериментів. Але, на щастя, на київській сцені все частіше з’являються чесні і потрібні вистави, нові і за форматами, і за смислами. Мені би хотілося, щоб говорила вистава, а не я про неї» –  каже режисерка. 

Раніше в театрі «Золоті ворота» Юлія Мороз ставила «Самогубця» за Ердманом в рамках проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ». 

Нині ж, в 2017, на сцені театру гратимуть аж дві студентські постановки («Детектор брехні» Даяни Зими та «Костямамачай» Тетяни Губрій) в межах того ж проекту. «Театр «Золоті ворота» відкритий для експериментів», – каже художній керівний театру Стас Жирков.

А вистава «Сама хотіла» змінюватиме дискурс й надалі, поки що 9 та 24 березня.