“Макбет-17”. Вистава на двох, а на сцені – близько сотні

31 травня в Міському палаці культури відбулася прем’єра вистави «Макбет-17» – альтернативної версії п’єси Вільяма Шекспіра. Автор ідеї нового прочитання – актор Чернігівського обласного молодіжного театру Микола Бичук. Він же виконав одну з двох головних ролей у дуеті з Ганною Яровою – акторкою нашого облмуздрамтеатру. Режисер – Євген Сидоренко, актор та режисер чернігівської «Молодіжки».

Як зазначив у допрем’єрному інтерв’ю для місцевого телеканалу Дмитро Мамчур – сценарист «Макбета-17», для адаптації твору використовувався переклад Бориса Тена. Суть полягала в тому, щоби осучаснити твір, вписати його в контекст сьогодення, в тому числі в сюжеті «зайняті» сучасні засоби комунікації. Сама ж п’єса переформатована так, аби на сцену виходило тільки двоє акторів, які грають ключові ролі – Макбета й леді Макбет.

Отже, п’ятниця, вечір, Міський палац культури. У холі потроху збирається публіка – переважно молодь 20-35 років. Неподалік буфету глядачів зустрічає та роздає замовлені заздалегідь квитки той, хто є автором ідеї вистави в такому форматі, – Микола Бичук. Він уже в образі, адже за декілька хвилин виходити на сцену.
І, власне, про неї. Хоч на сцені лише двоє акторів, вони не самі, адже тут іще майже сотня інших учасників драми – глядачів. Трохи незвично, однак сучасно та доречно. Коли глядачі на сцені (стільці стоять півколом), усе сприй-мається інакше. Хай ти – не частина вистави, однак ти в ній. Не віддалений пересічний глядач у залі, а, скажімо, сусід персонажів, гість на бенкеті в замку, де відбувається частина дійства. У такому форматі ти занурений у процес. Із мінусів – останньому ряду далеко не все видно. 

Як зазначали актори та сценарист, сценарій цієї постановки переписувався сімнадцять разів. І неважко припустити причини. Ви коли-небудь намагалися робити звичні речі не домінуючою рукою? Якщо так, то легко згадаєте дискомфорт, що виникає в такі моменти. А тепер уявіть, як це – зробити постановку п’єси з понад тридцятьма персонажами в оригінальній версії із двома акторами – в інтерпретації. Серйозна робота була проведена сценаристом, режисером, акторами та всіма, хто долучився до створення вистави, підготовки її для сцени. Також у випадку «Макбет-17» на допомогу приходять інструменти, які заразом і осучаснюють драму. 

Посеред сцени висить довгий, проте вузький екран, і коли на ньому з’являються перші кадри (а саме з них і починається п’єса), ті з глядачів, хто є активним користувачем соцмереж, одразу розуміють подібність до однієї з нині популярних. Отже, глядача вводять у передісторію подій за допомогою формату «сторіс» із Instagram. 

Далі на сцені з’являються вже самі актори, що грають Макбета й леді Макбет. Їхні діалоги та монологи перемежовуються вкрапленнями пророцтв у вигляді випусків новин, діалогами побічних персонажів – як проекцій цих пер-сонажів на екран тощо. І все це приправлене цікавими світловими ефектами, що підкреслюють драматичність ситуації. Сам сюжет – згідно з оригіналом, однак саме за рахунок вкраплень нинішніх засобів комунікацій він поєднуєть-ся із сьогоденням.

Загалом, за словами Миколи Бичука, коли він перечитував шекспірівського «Макбета», захотілося показати його в сучасному світі, адже сюжет цього твору так чи інакше перегукується з притаманними й нашому часу історіями. А формат вистави лише з двома акторами на сцені був обраний, бо хотілося зробити акцент саме на їхніх переживаннях. Показати, до чого вони готові дійти та які емоції переживають унаслідок своїх дій. Тих же персонажів, без яких сюжет буде неповним, провисне, винесли у проекції, в ролики випусків новин.

Що можна сказати в підсумку? Сама по собі ця п’єса Шекспіра складна для виконання та важка для сприйняття. А тут спроба цікаво подати цей твір у новому малому форматі – в одну дію та удвох на сцені. Ризиковано? Звісно, так. Відповідно, можуть бути недоліки, як-то затягування деяких сюжетних моментів. Однак це – прем’єра. Й актори, сценарист і режисер, маючи відгуки глядачів, допрацьовуватимуть п’єсу. Більшою ж мірою вистава таки викликає емоційний відгук, що є хорошою ознакою, котра свідчить про успіх. Також укотре варто відзначити, що цікавими є технічні ходи, використані для вкраплення важливих сюжетних моментів. Навіть те, як показані смерті деяких пер-сонажів п’єси, – поява на екрані й перекреслювання червоною смугою їхніх імен – змушує віддати належне авторам ідеї.

На думку автора статті, вистава може складно сприйматися тими, хто не знайомий із твором, адже це все ж скорочена інтерпретація оригінального твору. Ще важче сприйматимуть таку виставу ті, хто прийшов на неї, бо це «мо-дно». Тут мова не про те, сподобається чи не сподобається, а – чи зрозуміє людина сюжет і посил, який іде зі сцени. Якщо ж ви поціновувач драматургії, то завітати на «Макбет-17» вам варто, аби внести деяке розмаїття у свій гля-дацький досвід, отримати певну естетичну насолоду від того, що відбувається на сцені та, врешті, самостійно визначитися, чи до вподоби вам таке прочитання класики.