Лист дорослому

Актори Василина Апполінарія, Олександр Жила

Дорослий! У мене до тебе справа! Зупинись. Закрий очі (ну тобто спочатку дочитай до точки, а потім закривай) і спробуй згадати себе в підлітковому віці, спробуй відшукати в собі ті емоції, які переживав тоді. От серйозно, спробуй по-чесному. У тебе обов’язково вийде. Бо ті відчуття, як і ти, той, 15-и річний — в тобі. Згадай, як гостро ти сприймав світ, як тобі здавалося, що «все пропало», як злився на себе, на батьків, на Бога… Як не знав, де шукати відповіді на свої багаточисленні питання, як помічав до себе зверхнє ставлення бо «ще не доріс». І як багато ти бачив, розумів і міг. Точніше, зміг БИ, якби почули, якби дали слово.

Актриса Маша Розгонюк

Так ось, якщо згадав — почни просто зараз слухати свою дитину. Ну хоча б прислухатися, бо вона особистість, якій є про що сказати, навіть якщо мова про нову серію Лунтіка.

А якщо пам’ять зраджує — дивись афішу Київського муніципального театру «Актор», шукай назву «Схід-Захід», купуй квиток — і сідай в машину часу. Вистава Влади Бєлозоренко — це 5 історій, написаних підлітками зі сходу та заходу нашої країни в рамках соціального проекту «Class Act», що вже два роки поспіль (влітку) проводиться в Києві (детальніше тут).

Римма Зюбіна

Але цього року художній керівник «Актору» Слава Жила вирішив піти далі, законсервуваши літні драматургічні плоди в репертуарну виставу для свого театру. І тепер всі бажаючі матимуть можливість почути на сцені державного театру щирі голоси дітей, яким, дійсно, є про що сказати.

Віталій Ажнов

Вистава вийшла дуже теплою, особистою і якоюсь ностальгічною. Вона нагадала мені про дитинство, про бабусине варення, яке колись я намінала ложкою прямо з банки, умиваючись сльозами через те, що залишилася останньою дівчинкою в классі, що не мала рожевих ластікових лосін. І як потім, наступного дня машина збила мого однокласника… І як зненавиділа світ, варення, яке більше ніколи не їла і ті кляті лосіни. Згадала, як сиділа на порозі дому, з якого доносилися «дорослі» розмови про неправильне виховання дітей, неуважність на дорогах, небезпечну ділянку і таке інше, і що ніхто так і не додумався поговорити зі мною, дитиною, яка вперше зіштовхнулася зі смертю.

Олеся Жураківська та Віталій Ажнов

Така вона для мене, ця вистава. Це не той театр, який потрібно аналізувати, розбирати на складові, обговорювати цікаві рішення або провали. Це така собі терапія добром і щирістю. Занурення у власне минуле, яке повертає в сьогодення, голосно натякаючи про майбутнє…