Кропивницький. Нова точка на мапі мистецького туризму

Батьківщина корифеїв українського театру вдруге приймала Національний мистецький фестиваль

Минулорічний дебют «Кропивницький-фест» вийшов не лише показовим у сенсі статистично-емоційно-естетичному – на сцені просто неба виступили п’ятнадцять відомих музичних гуртів, театральна афіша складалася з двадцяти однієї вистави, фестивальні заходи відвідали близько п’ятдесяти тисяч глядачів – але й обнадійливим щодо подальшої перспективи. З одного боку, ідея такого форуму на батьківщині корифеїв українського театру  просто висіла у повітрі, тим більше, що Кіровоградщині, на відміну від, скажімо, тих же західних областей України, реально бракує мистецьких фестивалів. А з іншого – вона цілком могла перетворитися на одноразовий проект, адже  фінансове та професійне втілення цієї ініціативи щоразу потребувало б неабияких зусиль.

Цьогоріч паритет між попитом і пропозицією було досягнуто: з державного бюджету виділено сім з половиною мільйонів гривень, концепція фестивалю сформульована як «Герої серед нас» (коли людська самовідданість стає способом життя, а не патетичним чи тимчасовим явищем – так розшифрували цю думку організатори фесту), а режисер дійства Сергій Проскурня пообіцяв, що п’ять днів на кордоні літа й осені кропивчани запам’ятають надовго. «Фестиваль мистецтв, навіть у час випробувань та викликів, все ж є явищем мистецьким, а тому – красивим, яскравим і навіть карнавальним. – говорить пан Проскурня. — Ми не порушили традиції і розпочали «Кропивницький» вже традиційною карнавальною ходою».

Серед новинок у «верстці» «Кропивницького» — окрема дитяча програма. Велике вуличне шоу «Принцеса і Людожер» від  львівського театру «Воскресіння», лікарняні клоуни (некомерційний благодійний проект, що виник в Одесі, за час дії якого клоуни навідали дітвору у лікарнях вже близько тисячі разів), виступи інклюзивних дітей тощо… Величезну увагу наймолодшим приділили і куратори «Літературної толоки» — добра частина представлених на книжковому ярмарку новодруків від близько двадцяти українських видавництв була адресована  саме дітворі, а дівчата з ятки  львівського «Видавництва Старого Лева» вже наприкінці першого дня вибачалися і розгублено розводили руками – деякі бестселери для маленьких читачів розкупили миттєво. Центральною ж подією літературної програми фестивалю стала презентація книги «Таємниці Байгорода Юрія Яновського», упорядник – історик із Кропивницького Юрій Митрофаненко.     

Театрали ж нині, напевне, були дещо розчаровані. Якщо минулого року театральна програма складалася з 21 вистави, то нині не набралося й п’ятнадцяти. До того ж, чітка конкретика вималювалася ледь не у переддень фестивалю. Так усі, хто планував переглянути одну з останнім робіт Івана Уривського «Одруження» (Одеський театр ім. Василька) через певний  форс-мажор змушені були дивитися його ж «Тіні забутих предків» (вистава, яку режисер поставив ще на четвертому курсі навчання). Зрештою, достойний, виразний і гармонійний спектакль. Беззаперечним фаворитом театральної програми «Кропивницького» став «Вій. Докудрама» Чернігівського театру ім. Шевченка за п’єсою Наталки Ворожбит. Неймовірна історія з прекрасними акторськими роботами, яка у фіналі єднає усіх – і глядачів, і авторів, і тих, хто уже був, і тих, хто буде завтра… Ще одна вистава, яку варто виокремити – документально-перформативний проект «Кінець удавання 2.0» Павла Юрова. Один з найцікавіших молодих режисерів після полону сепаратистів, де він пробув понад два місяці, зосередив свою увагу саме на театрі документальному, провокативному і навіть у чомусь беззахисному.

Аншлаги й хор обурених, яким не дісталося місця в глядацькій залі, зібрали львівський «Гамлет» у постановці Олекси Кравчука, моновистава Євгена Нищука «Момент кохання» і, звичайно ж, Ада Роговцева, яка привезла на «Кропивницький» одну з останніх своїх прем’єр  «Соломон у спідниці» (режисер – Катерина Степанкова).

Беззаперечне ж лідерство на фестивалі цього року належало музиці. У рамках музичної програми прозвучали ораторія Ігоря Щербакова «Великого бажайте…» (твір для читця, баса, мішаного хору та симфонічного оркестру на тексти «Заповіту» Патріарха Йосипа Сліпого та канонічні тексти); фортепіанний речиталь Юрія Кота; концерт «Пори року» за участі зірки світової опери Дмитра Ткаченка… На сцені просто неба, обладнаній на центральній площі Героїв Майдану, виступили гурти «ТІК», «Юркеш», «Скай», «Бумбокс», Ірина Федишин, Тетяна Горобець і Тарас Петриненко…  «Це наша відповідь на вимогу молоді Кропивницького: «більше якісної української сучасної музики, більше улюблених виконавців», — коментує креативний продюсер фесту Сергій Проскурня. — Ось тут й спрацьовує ще один постулат фестивалю – «культуру в маси!».

Протягом  п’яти днів у Кропивницькому тривав живописний пленер: художники  з усієї країни малювали вулиці й будівлі, а в останній день фестивалю у центральній частині влаштували грандіозний вернісаж під умовною назвою «Колективний портрет міста».

Грунтовні пост фестивальні висновки, звісно, варто робити, оперуючи статистикою цьогорічного «Кропивницького». На емоційному ж рівні можна сміливо відзначити той факт, що цей фестиваль – дуже потужний крок на шляху до популяризації міста. Нещодавно мала приємність побувати на фестивалі «Файне місто» у Тернополі: протягом багатьох років на ці кілька днів тихе містечко перетворюється на справжню мекку для меломанів, які зїзджаються сюди з усіх куточків країни і навіть з-за кордону; винайняти житло, якщо не подбати про це за кілька місяців, на фестивальний період  просто нереально. Щиро бажаю, щоб уже в наступному році ця «проблема» спіткала і Кропивницький, який має всі шанси для того, аби прихильники мистецького туризму, складаючи свої маршрути, відзначали на них і це прекрасне місто.