Новорічні пригоди театрального оглядача, або Чому вчать наші казки!? Частина 2

Фото – Віктор Кравченко

Початок можна прочитати тут.

3. Вір в дива, самостійно створюй їх навколо себе, і життя буде неймовірно цікавим (5+).

«Аліса в країні чудес» дитячого (зовсім не дитячого насправді!) письменника Л. Керолла не потребує додаткової реклами. Втім, нагадаю про рекламну акцію від мережі супермаркетів «АТБ» у вигляді нової мультимедійної книжки із малюнками супервідомої художниці Гапчинської, для якої лише потрібно скачати додаток на телефон і малюнки на сторінках звичайної книжки оживуть. Насправді малюнки Гапчинської, які мігрують з обкладинок побутової хімії, на магніти, на книги, вже далеко не кожного вражають. Але мова не про неї…

Постановка житомирського режисера Петра Авраменка (він же і є автором інсценізації) легендарної казки на кону Вінницького академічного музично-драматичного театр ім. М. Садовського у жанрі музично-фантастичної подорожі – це різнобарвний музичний колаж сучасної країни див, справжня віртуальна гра. Режисер також є автор і сценографічного і пластичного вирішення вистави. До речі, декілька років тому режисер вже втілював цю казку на сцені рідного Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги.

Фото – Віктор Кравченко

На початку вистави Аліса (Єлизавета Гриценко) нудьгує, але потім світ навколо неї оживає і затягує її на сторінки книжки. В цій виставі книжкові сторінки не шелестять, а лише миготять на інтерактивному екрані. Всі дива власне і відбуваються завдяки екрану. На ньому оживає казкова нора та дивакуватий світ Капелюшника. Варто лише доторкнутися до зображення дверей, як сенсорний екран готовий до будь-яких змін. Тут одразу виникає питання – чому режисер залишив ілюзію книжки, можна було просто переселити Алісу в мережу Інтернет, доступ до якого вона отримала б через свій планшет?

В країні див Аліса зустрічається із незвичними персонажами, кожен з яких тут має свій музичний мотив. Гусінь (Олена Пархоменко) – тут джазова співачка, Білий Кролик (Артур Константинов) – дуже пластичний та харизматичний репер (варто звернути увагу на перспективного молодого актора!), Миша (Марія Левченко) – іспанська гаряча співачка, Червова королева (Анна Положенко) – справжня мажорка-поп-зірка, яка щохвилинно робить селфі на фоні підлеглих, Червовий Валет (Михайло Крисов) – мрійливий співець романсів, а рожевий Чеширський кіт (Богдан Костюк) – поважний виконавець блюзу. Шкода, не вистачає тут оригінальної лінії Капелюшника, якого просто віддали на поталу копії деппівсько-бартонівського образу. Декілька сценічних фокусів не задовольнили його потенційний яскравий характер.

Фото – Віктор Кравченко

До цього різнобарвного оркестру приєднуються фламінго та інші птахи, карти, хмари, одягнені у яскраву палітру кольорів. Кожен новий герой вривається у цей майже порожній сценічний простір своїм кольором і музичним стилем, що і вибудовує динамічність вистави.

Плюс – інтерактивна гра з дітьми, кидання велетенських кульок під час гри в королівський крокет; танцювальні розминки, які змушували абсолютно всіх дітей приєднуватися до акторських танків. Мінус – акторська обмеженість деяких виконавців, які не відривалися від землі навіть у такому величному задумові, як тут. Плюс – Єлизавета Гриценко та Артур Константинов – драйвові, цілісні, пластичні, з відчуттям партнерства.

ІДЕОЛОГІЯ. Аліса не стала нудьгувати і заповнила свій світ чудесами, повіривши у всю цю нісенітницю. Тільки все таки режисер пропонує шукати дива у книзі, чи у віртуальному світі? Він залишає справжні витоки чудес таємницею, ніби говорячи про те, що неважливо в чому шукати, головне – розгледіти чудеса і впустити їх у себе. Отже, Аліса вкотре доводить – все залежить від людини, все в ній і все для неї.

Фото – Віктор Кравченко

4. Комплекс інакшості, сповнений жагою до правди, відтепер перемагає брехливу сірість (8+)

Ще один класик дитячих книжок – італієць Джанні Родарі, вельми відомий пригодами Чіполліно, потрапив цьогоріч на українську сцену. Молода режисерка Діана Айше інсценізувала та здійснила постановку «Чарівний голос Джельсоміно» за мотивами казки «Джельсоміно у країні брехунів» у Національному академічному українському театрі ім. І. Франка. Разом зі сценографом та художником по костюмах – Катериною Маркуш (+спеціалістом з анімації – Левом Кормичем), режисерка оселяє італійських героїв з символічно-чудернацькими іменами у поза-національний сценічний простір. І … варто зазначити, вистава вийшла серйозна навіть для дорослої аудиторії.

Сценічний простір та атмосфера, яка може нагадати не те, щоб фільми жахів, але от казкові світи Тіма Бьортона, а ще більше Веса Андерсона з його естетичними мінімалізовано-картинними вподобаннями безумовний плюс вистави. А ще цікаво працює інтерактивний екран, який створює ефект додаткової ілюзії. В плюси можна поставити якісні вокальні номери, деякі з них виконані наживо. Виходи із зали та спілкування з дітьми теж позитивні моменти.

Фото – Валентин Ландар

Плюс – Павло Піскун (виконавець Джельсоміно) щирий, з чудовим голосом; смішна та харизматична Кукурудза (Любов Доброноженко), а також дуже стильні котики з велетенськими клубками та сосисками. Музика композитора Тетяни Шамшетдінової приховує у собі якісь невловимо-таємчі, навіть занадто для дитячої казки загадкові мотиви.

Мінусом вистави є втрата сюжетної лінії, історія просто губиться серед окремих (хоч і справді хороших) вокально-хореографічних номерів. Подеколи абсолютно відсутня мотивація героїв – для чого і чому вони щось роблять? А ще й не лякає антигерой пірат Джакомоне (Ярослав Гуревич), тому що приставка «анти» тут не працює. Складається враження, що і конфлікту особливого між героями не було.

Фото – Валентин Ландар

Отже, на головній сцені країни ми бачимо казкове роуд-муві, що меланхолічно приводить героя до перемоги над брехнею. Шкода, що фінал трохи змазаний, і така цінна думка не чітко доноситься.

ІДЕОЛОГІЯ. Комплекс інакшості, сповнений жагою до правди, перемагає брехливу сірість. Вистава вчить дітей як сьогодні зберегти своє Я, а не просто мімікрувати під брехунів. Втім, про це дітям треба буде ще серйозно додумати, адже не все так просто подано у цій сценічній інтерпретації.

ЦИТАТА

Діана Айше, режисер вистави «Чарівний голос Джельсоміно» так охарактеризувала постановку: «Наша вистава музична, з великою кількістю танцювальних та пластичних номерів. Це диктувало певні закономірності для драматургії. Робота над текстом тривала два місяці, до того ж, багато деталей коригувалися на репетиціях. Я вважаю, що вистава захоплює глядачів, коли актори вірять і переживають історію, коли вони вибудовують свої партії, дослухаючись до власних спогадів, переживань та мрій. У «Чарівному голосі Джельсоміно» працюють актори, які отримують задоволення від роботи з дітьми, вміють спілкуватися з юною аудиторією засобами театру».

Далі  буде…