Хапайте сучасне! PortoFranko, День2

Фото — Anastasia Mantach

Текст: Юлія Бірзул, Марія Хомутова

Другий день «Порто-Франко» відзначився насиченою та різноманітною програмою. Тільки встигай перебігати. Орієнтовність фестивалю на порт, в якому зібрані кораблі та фрегати найрізноманітніших художних напрямків, почала виправдовуватись вже з самого початку.

Особисто свій тур мистецтвом ми розпочали з музики. Студенти музичного училища ім.Д. Сичінського зіграли на акустичній сцені, розташованій на території Палацу Потоцького класичні українські твори.

Потім увага тих, хто слідкує за розвитком українського театру перемістилася  на веранду театру кіно «Люм’єр», де бажаючі могли вступити в діалог з відомим театральним режисером Дмитром Богомазовим.

Це відбулося, як зазаначив режисер, майже з самого ранку, о 13.00 (ггг) — і, вочевидь, це дійсно так, бо театральна публіка, що була присутня на зустрічі була в якомусь лайт-режимі.

Фото з лекції-зустрічі Дмитра Богомазова

Але не зважаючи на своє зауваження, як раз Дмитро був досить активний —  багато говорив про режисерьский спосіб діалогу з глядачем, про акторів, яких любить усім серцем (це дуже відчувається) і про уроженця Івано-Франківська, незабутнього актора Віталія Лінецького. Легка інформаційна подача Богомазова була підтримана театральним критиком Олегом Вергелісом і Ростиславом Держипільским, після чого формат лекціі вже остаточно перетворився на ненав’язливу, дружню розмову із аудиторією.

Пізніше місце режисера зайняв український музикант, колекционер мистецтва Павло Гудімов, на якого теж чекала його аудиторія.

В рамках кіно-програми відбувся показ музикального фільму про українського музиканта Юджина Гудзя «Gogol Bordello Non Stop», який розірвав світ своїм панк-фольком (режисер — Маргарита Хімено).

Але найочікуваніші події дня для багатьох гостей фестивалю були сконцентровані все — таки на театральній програмі.

Фото — Anastasia Mantach

Вистава Ростислава Держипільського і Наталії Половинки «Вона — Земля», що інсценізована за новелами В.Стефаника, стала значною подією в рамках фестивалю і була виконана з колосальною співочою відданістю акторів. Роботи Наталіі Половинки та Олега Цьони, — це була дійсно Пісня Землі нашоі, Пісня Душі, з абсолютно автентичним засобом виконання. Крик болю, викликаний вічною темою війни, яка забирає синів Землі, зараз проникає у самісіньке серце. Тому вистава у будь-якому разі не може залишити глядача пустим: вона насичена глибокими образами, переповнена украінською мелодикою та викликає багато аналогій та особистих спогадів. І саме тому має майже родову, суто національну цінність.

Фото — Anastasia Mantach

Кінетична вистава від режисера Влада Троїцького «…Але вітер…» стала  своєрідним продовженням занурення в глибину. Перформанс без жодного слова, але такий тендітний, сповненим відчуттям краси світу, від якої іноді просто завмирало серце. І ви знаєте, слова були дійно, зайві, — бо для цього переживання було достатньо лише символів, якими так майстрово оперує Троїцький. То був майже медитативний досвід надіі і, водночас, «безвременья», в якому знаходиться зараз наша країна. Були помітні відгукування з темами попередньоі вистави «Вона — Земля», і від цього  глядач перебував, як нам здалося,  в одному полі питань, роздумів і спостерігань

Завершальним знаком оклику, гучним та екстравагантним, став виступ Юрія Андруховича з польським гуртом «Каrbido» під назвою «Літографії». На сцені-пірсі -поезія, музика. Під сценою — пісок та гості. Слухають, п’ють, відпочивають.

Юрій Андрухович

Атмосфера вечора, як і всього дня, надзвичайна. Місто, яке наповнене красивими усміхненими людьми в футболках з логотипом «PortoFranko» та просто перехожими, які тільки бачили ті логотипи, але все-таки відчувають свою причетність до свята мистецтва, що відзначає зараз їх рідний Франківськ, дихає творчістю. Звідусіль звучить музика, гарна українська мова, відомі театральні обличча та розмови про «високе».

Дмитро Богомазов, Ігор Равицький, Олександр Мардань, Олег Вергеліс