Дванадцять друзів/ворогів Цахеса

Фото – Олена Соловйова

Текст: Гражина
Фото: Олена Соловйова

Свій 32-ий сезон Чернігівський Молодіжний театр розпочав прем’єрою вистави «Крихітка Цахес» (режисери – Г.Касьянов та О.Маншиліна, п’єса Я.Стельмаха, за повістю Е.-Т. Гофмана). Твір Гофмана хоч і є за визначенням фантастичною казкою, але вражає своєю гостросоціальною спрямованістю. Автор поєднує в ній доволі буденні, зовсім невластиві казці, реалії із фантастичними діями магів та фей. Повість, майстерно опрацьована Я.Стельмахом, ще більше загострює увагу на злободенних питаннях, з притаманним драматургу почуттям гумору, пронизуючи все тонкою іронією по відношенню до людської вдачі.

Згідно сюжету – у вигаданій країні, де поруч жили люди і різноманітні чарівні створіння – відбулися «реформи», тепер все, що не вписується в канони «правильності» має бути викоріненим з побуту людей. Тож і змушені чарівні створіння покинути свої домівки: залишаються тільки двоє – ті, хто зумів хитрістю пристосуватися до нових умов – маг Проспер Альпанус та фея Рожабельверде. Остання і наділила нещасливчика Цахеса, якому ледь минуло 2 роки, здатністю подобатися людям, викликати у них захоплення, не володіючи жодними талантами та будучи «потворним курдупелем». Але все це бекстейдж, на сцені лише інколи з’являються картинки з минулого, як спогад, основна ж сюжетна лінія – це історія життя вже дорослого Цахеса, людини, яка не є тим, ким її бачать інші.

Фото – Олена Соловйова

Оригінальна назва твору «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» – розкриває цю дуальність ситуації, адже саме паном Цинобером вимагає називати себе Цахес, намагаючись через зміну імені – змінити і все своє життя. Твір розкриває низку пекучих тем: тут тобі і проблема несправедливого піднесення, і присвоєння чужих заслуг (кого ж не турбує закон про авторське право в Україні?!), і отримання незаслужених посад, і натовпу, який щойно щиро вітає, а вже наступної миті готовий забити камінням, є тут і тема життя в соціумі «не таких, як всі» людей. Тобто вибір неймовірний – обирай будь-яку – і опрацьовуй!

Г.Касьянов та О.Маншилін зосереджуються саме на реальному представлені персонажа – це відобразилося і у назві вистави – «Крихітка Цахес». І глядач, сидячі в залі, задумується разом з Бальтазаром – М. Слободенюком (один з тих на кого чари не подіяли)  чому ж люди настільки прихиляються перед «заслугами» Цахеса, яких насправді не існує. В чому ж тут загадка? Чи то друзі Бальтазара розігрують таким чином – чи то вже зла насмішка над самим Цахесом….

Та все ж одним з мінусів постановки є її нецілісність – вистава ніби пазл складається з кількох частин, які фактично в довільній формі можна витягати і переставляти в різних порядках. Тож і акторам (а надто молодим, яких у виставі доволі) важко розвивати свій персонаж у перспективі та довести його до кульмінації чи логічного завершення.

Умовно це чотири частини: історія потрапляння Цахеса (М. Бичук) саме до цієї соціальної групи. Тут, в основному, визначається любовний трикутник – Бальтазар (М. Слободенюк), Кандіда (А.Слесар) і Цахес. Тож, якби не горб на спині у головного героя, це була б звичайна мелодраматична історія, в якій ревнощі невдалого суперника є визначальними для руху історії вперед.

Фото – Олена Соловйова

Наступна частина – це власне боротьба мага (Р. Покровський) та феї (Т.Салдецька) – і текст, і ситуація ніби самі підказують, вирішити її у стилі любовного двобою між двома стихіями – чоловіком та жінкою. Де емоційне жіноче цілком логічно поступається чоловічому раціо. Саме такою енергетикою наповнюють цю сцену актори…. На жаль, в режисерському трактуванні сцена представлена як казковий, дещо наївний, двобій, що значно збіднює її і позбавляє можливості бути кульмінаційною – як вирішальний поєдинок між невблаганною логічністю і твердістю та легкістю і безтурботністю, як визначальний акт покарання за нерозумне втручання в право кожного бути тим, ким він є.

Тож кульмінаційною автоматично стає третя частина – сцена після смерті Цахеса. Режисер вдало провокує глядача на роздуми – Цахеса справді шкода, а позитивні герої не виглядають такими вже позитивними (достатньо згадати з яким завзяттям Бальтазар лупить образ Цахеса палицею). Бо ж і сам образ Цахеса в данній виставі є суперечливим -невже він поганий тільки через те, що виглядає не так, як усі? Цахес привласнював чужі таланти? Так! Але ж люди самі хотіли цього засліплення, і перебували в такому стані допоки ситуації не стосувалася їх особистих досягнень. Адже впродовж вистави лишалися персонажі на яких чари так і не подіяли. Тож звідси і питання хто ж більше винен? Той, хто само обманюється, чи допомагає іншим творити обман чи той, хто обманює?! Риторичне питання! Фея Рожабельверде в кінці вистави скаже:«Бідний Цахесе! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу і збудить внутрішній голос, що скаж етобі: “Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!” Але ніякий внутрішній голос у тобі не прокинувся.». Але ж хіба не вона повторювала малому Цахесу, що він дійсно прекрасний? Якщо жодна людина не спромоглася на слово правди – то хіба тільки Цахес винен у всьому? Сам персонаж у виконання актора Миколи Бичука не лихий, і не дурний, а втомлений від людської зневаги і дурості, тож і провокує людей спеціально на продовження «гри» в генія, яка, здається, і самому йому вже набридла. Художник вистави (Б.Фірцак) одягає персонажів в яскраві, дещо карикатурні костюми, а рухомі ширми на сцені за якими ховаються персонажі, ніби маски за якими десь глибоко схована істина.

Фото – Олена Соловйова

Щодо четвертої частини вона є трохи «затягнутою», бо із зникненням головного персонажа зі сцени зник і конфлікт: кожен персонаж, фактично, досягнув своєї мети, тож і акторам елементарно немає чим наповнити перебування у цій, в принципі, підсумковій сцені.

В цілому, вистава підводить глядача до відомої тези: «Добрими намірами викладена дорога до пекла». І дванадцять персонажів, саме стільки їх у виставі, – існують у міцній зв’язці з Цахесом, без них, не було б і Цинобера. Вистава ставить багато запитань – а от шукати відповіді – то вже справа самих глядачів.