А де сьогодні живе Гамлет?

Глядачів запрошують просто за стіл, перед цим оголосивши у назві вистави, що «Сьогодні вечері не буде». На столі лежать зім’яті книжки, карта світу, розкидані порожні бокали. Вічно незмінний простір вміщує у собі безліч часових моментів. Це місце ніби завжди готове до продовження гри, тут ніколи не було початку, і ніколи не буде кінця… В основі вистави третя частина п’єси «Хворі» сучасного іспанського драматурга Антоніо Аламо, за дією п’єси це місце –  Ближня дача вождя, а подія – остання-НЕ-вечеря перед смертю Сталіна.

За столом також збираються: Сталін – Остап Дзядек, Маленков –Андрій Поліщук, Булганін – Дмиро Олійник, Хрущов –Володимир Ковбель, Берія – Віталій Ажнов, Прокоф`єв (точніше тут це Єва Прокоф`єва) – Анна Глухенька.

Фото Вікторії Котенок

Втім, яка різниця хто і де? У «Золотих воротах» французький режисер Жуль Одрі не цикликлиться на якихось однозначностях. На початку вистави ще можна повірити в те, що це вечеря одного вечора, і зараз буде її фінал. Втім, по ходу дії починаєш розуміти, що перед тобою і початок шляху до слави, коли всі однодумці Коби (прізвище молодого Сталіна), і середина шляху, коли вони з Берією заграються в катування на Луб`янці, потім – етап зради і підозр, коли вождя не має, а його піддані обговорюють і ненавидять його, і водночас це «епілептичне» божевілля правителя. І навіть захоплення музикою Прокоф`єва присутнє. Композитор, який так невдало помер в один день зі Сталіним і так не помітно був похований на фоні його величних поховань, у цьому божевільному світі стає мовчазною дівчиною з віолончеллю – Євою. І хоч у фіналі на тіло Сталіна плюють, ще раніше зрозуміло, що це тільки фарс, і Сталін вже давно мертвий, власне він і є тим черепом з коробки, які всі так вправно цілують, він і є тим привидом отця Гамлета, який знову і знову нагадує символ влади. Можливо, цей Сталін – лише фатальний образ страху в головах його підданих? Де живе Гамлет? Відповідь Сталіна на своє ж запитання – в Кремлі, дає зрозуміти, що скільки б не вбивали і скільки б не помирало гамлетів, вони завжди будуть в Кремлі. Принаймні в це хоче вірити сам володар.

Фото Вікторії Котенок

Сталін у виконанні Остапа Дзядека і справжній, і водночас це просто образ дракона, після знищення якого з`являється новий дракон, наступний володар, ототожнення зла. А історія нашаровує ще один час – наш час. Адже за столом не просто якісь історичні постаті, а звичайні офісні працівники в чорних краватках. Тотальне боягузтво висловити свою справжню думку, що може вплинути на втрату місця, чи навіть життя, нагадує будь-яку тоталітарну ситуацію і призводить до постійної відмови від себе попереднього. Таким чином важко зрозуміти що думають ці люди і які вони насправді. Тут не має характерів, тут є лише щосекундна зміна ситуації, до якої щоразу потрібно швиденько адаптуватися… Інакше…

Фото Вікторії Котенок

І, можливо, вже перед нами і не Сталін, а хтось з наших сучасників… Вистава залишає простір в голові, щоб замислитися над питанням: і де в біса живе той клятий Гамлет сьогодні?

Втім, все таки варто визнати, що загалом вистава вийшла не багатопланова, однозначна і легка для зчитування. А хотілося б все таки трохи заглибитися в тему…