Вишивані історії

Вже третій рік поспіль видання www.vomne.net приєднується до чудового свята. День вишиванки – це наш день. Це день, коли ми можемо відчути себе інакше, – бо коли так багато людей одягають вишиті сорочки, ми не просто милуємося красою національного одягу, ми відчуваємо, ідентифікуємо себе і з країною, і, що дуже важливо, одне з одним.

І сьогодні, по традиції талановиті українці діляться своїми вишиваними світлинами і маленькими особистими історіями.

Олексій Ананов, журналіст, ведучий «112 Україна»:

Коли я був маленьким, власної вишиванки у мене не було. Хоча я застав у майже несвідомому віці останні відлуння хіппі-моди у варіаціях радянських ВІА, тож якісь етнічні блузи-розлітайки, вишиті і поцяцьковані жилети або дублянки час від часу з’являлис у полі мого дитячого зору. 

Втім, був один справжній скарб – тканина із набивним червоно-чорним візерунком із троянд. Мама збиралася пошити із неї гарну літню блузу і, плануючи, час від часу діставала тканину із шафи. У моїх спогадах про цей ритуал кожного разу ніби сходить сонце… Ви розумієте, дерева були вищі, морозиво солодше, а мама молода. 

А перша вишиванка у мене з’явилася у 13 років. Це було на початку Незалежності. Я збирався їз хором їхати на конкурс у Британію. Український костюм для виступів на фестивальній сцені і для концертів у відділеннях Спілки українців Британії був просто необхідний. Про те, аби купити вишиванку у ті роки розрухи навіть не йшлося. Тому батьки просто запитували в усіх друзів і співробітників, чи хтось не позичить. І от одного разу вони принесли з роботи згорток із сорочкою, де на геть пожовклій старій тканині була вишита вузенька блакитно-зелена смужка – ніби раптові пагінці незабудки на геть затоптаній і втомленій серпнем землі. Після виступів хору Вірьовки чи ансамблю Вірського я мріяв про дещо інший український костюм – ошатніший і пишніший. Але ця стара сорочка, схоже, вподобала мене раніше, ніж я її. Вона не тільки проїхалася зі мною через всю Європу аж у Західну півкулю, але і прожила у моїй шафі кілька наступних років і побувала на багатьох наших сценах. 

Думаю, саме через ту сорочку нині старі вишиванки я люблю більше, від нових, і, коли трапляється, купую шиті-перешиті із суворих тканин, відлежалі у скринях, догаптовувані і редизайнені сорочки із власною історією і душею.

Тетяна Войтович, художник-концептуаліст, Чемпіонка Європи по тахквондо, Чемпіонка України по кікбоксингу з донечкою:

У нас в сім’ї традиція, – на фото донька у моїй дитячій вишиванці, яку вишила моя прабабуся. А я одягнула вишиванку вперше, коли мама поверталася зі мною з роддому.

Максим Голенко, режисер, художній керівник Дикого театру та Любов Скірко:

Первый раз надел вышиванку в 16 лет на сцену Николаевского театра. Это был мой первый выход на сцену как актёра (да-да) и я играл Стецька. Сейчас надеваю вышиванку на каждую премьеру. Вот эту мне подарили в Ровно, на премьере Белой Вороны. Она со мной была и в Магдебурге, и на Афродизиаке, и на последней премьере в Ивано-Франковске.

Катерина Сергеєва, актриса диктор, голос Камерон Діаз та Дженіфер Аністон:

Вперше я вдягнула вишиванку в садочку на свято, вдруге –  на своє друге весілля) І з тих пір в моій шафі ціла колекція вишиванок!

Михайло Бондаренко, театральний продюсер:

Так получилось, что лето в юном возрасте я проводил на хуторе Ридный край. Полтавская область. Вот там было странно увидеть по выходным людей без вышиванок. Свою же впервые одел уже во Львове в 2002-2003 году.. Захотелось купить на вернисаже у театра Заньковецкой.

Радіоведучий, актор, музикант Денис Жупнік з дружиною Олександрою, актрисою театру і кіно, викладачем вокальної академії Олександра Пономарьова та дітками: 

Коли ми, всією сім’єю, одягаємо вишиванки, ми відчуваємо енергію свого роду, єдність. Для нас вишиванка – це символ материнської любові, яка передається з покоління в покоління. А сімейні цінності для нас – по над усе.

Джулія Мельник, гример-визажист, переможниця американського конкурсу гримерів:

«Я не помню, когда впервые одела вышиванку, но сейчас, находясь на обучении, далеко от Родины, одев ее я почувствовала невероятное тепло. Ради этого стоило достать хоть ее раз, – чтобы почувствовать себя, как дома!..

Дмитро Чернов, актор театру  і кіно з дружиною:

Вперше я одягнув вишиванку в театральному коледжі. Це був концерт і я з однокурсницею танцював «Гуцулочку». Ой, як згадаю, шо то були за шалені танці! Друга вишиванка теж пов’язана з костюмом, але вже на сцені театру Франка. А моя, так би мовити, особиста історія з вишиваною сорочкою, почала вже пізніше – події в країни змусили переоцінити деякі речи. З тих пір для мене це стильний і особливий одяг. До речі, вишиванку я вдягаю не лише на державнi свята. В мене iх двi – в однiй з них вiнчався.

Юріна Юлія, учасниця гуртуYUKO, лейбла Masterskaya Івана Дорна:

«Впервые я надела вышиванку, когда мне было три года и родители отвели меня в фольклорный коллектив, после которого я полюбила украинскую песню, переехала жить в Киев и начала изучать украинский фольклор. На селфи – вышиванка, которую я приобрела у бабушки в одной из фольклорных экспедиций, ей  уже более ста лет. Вышиванка – это значимый пласт украинского творчества, идентификационный код нации.