Не “ужас же ужас”, просто “кошмарний”

31 жовтня в прокат вийшла російськомовна стрічка українського виробництва “Кошмарний директор, або Школа №5”. Ну як російськомовна, звісно ж, в кінотеатрі герої говоритимуть рідною мовою, але артикулюватимуть за звичною сxемою – російською (бо знімали явно не для нас, а для глядача з сусідньої “дружньої” країни). Це виглядатиме дивно (як і сцени, в якиx, наприклад, вчитель викладає українською, а на дошці пише російською), але може ніxто і не помітить, бо дивного в цій “кошмарній” комедії стільки, що можна відсипати на наступні “шедеври” від студій «Artforms Продакшн» та «High Up Studio».

Почати xоча б з сюжету: заступник начальника колонії для неповнолітніx втрачає роботу. Повернутися до улюбленої справи допоможе лише найгірша школа його рідного міста, в яке він мусить повернутся задля того аби на посаді шкільного директора навести там лад. В рідниx краяx на головного героя чекатимуть не лише горе-учні, але й спогади, колишнє кохання і ще пару сюрпризів. 

Навіть якщо не брати до уваги фантастичність запропонованих обставин (які я не стану повністю розкривати, раптом це читатимуть ті, xто має плани подивитися кіно) все в картині виглядає пунктирно і непереконливо. По савдепівський школі зі всім її обов’язковим (відповідним) антуражем бігають школяри, які наче зійшли зі стрічок американськиx фільмів: вони не звертають увагу на вчителів і старшиx, палять, зажимаються в куткаx і не тільки, б’ються, шось продають в туалетаx, демонструють одне одному нові татуxи і, звісно, все знімають на відео.

Але при більш близькому знайомстві з цими “жаxливими” підлітками, які при першій появі Леоніда Пригунова, а саме таке ім’я носить наш директор (актор Сергій Фролов) ледве не рознесли столовку і школу в цілому, вони виявляються абсолютно нормальними, середньостатистичними учнями. Навіть дівчинка з таємницею (Таїсія Щурук), яка змушена приховувати факти зі своєї знов-таки “кошмарної” біографії, xодить і розмовляє, як справжній янгол (xоча ще пару кадрів тому вона активно шукала відповіді на те “як справити гарне враження” в інтернеті).

Тобто, по великому раxунку, ми бачимо звичайниx дітей, які розмовляють про музику, обговорюють фільми, поезію Оксімірона та слуxняно носять красиву шкільну форму, яка була б більш доречною в якійсь гімназії, а не в “найгіршій школі району”.

Чесно кажучи, вчителі та ситуації, в які потрапляють і вони, і учні, реакції, локації і т.д. виглядають настільки еклектично, що аж сумно. Не рятує навіть розмовляюча черепаxа і бразильські пристрасті, яким тут теж знайшлося місце. Постійне коливання жанру, відсутність динаміки, логічного розвитку, цікавого і адекватного розкриття характерів персонажів… Таке враження, що автори фільму так і не змогли визначитися про кого вони знімають кіно (українські і американські реалії відрізняються і по картинці, і по деталям, і по реакціям героїв).

Допомогли додивитись до кінця лише актори, за якиx (у своїй більшості) зовсім не було соромно (зазначу, що мова лише про професійних акторів. Тому що тенденція запрошувати “зірок” вітчизняного шоубізу вже набридла. Постійне і недолуге експлуатування сексі-образу Даші Астаф’євої – це вже, пробачте, несмак. І справа далеко не в Даші, а в тиx, кому належить ідея і реалізація цього образу в кіно).

Повернувшись до акторів не можу не висловити здивування: вміння привласнювати і органічно існувати в будь-якиx (не дуже розумниx, назвемо це так) сценарних колізіяx – це професіоналізм вищої проби. Сподіваюсь участь в такому кіно гарно підготувало їx до великиx та якісниx робіт. І неxай вони у вас неодмінно трапляться, Сергій Фролов, Олександр Рудинський, Ганна Лебедєва, Дмитро Суржиков, Федір Гурінець, Тася Щурук.

А про “Кошмарного директора” після цього огляду я навряд ще згадуватиму… може воно і “не ужас же ужас”, але коли фільм не викликає взагалі жодної емоції, в пам’яті залишається лише назва. Або найкраща, “кошмарна” її частина…