Майбутнє у рожевому мерсі

16 листопада у широкий український прокат виходить стрічка, яка представляє собою результат першої в історії кіно українсько-словацької копродукції «Межа». Світова прем’єра картини відбулася ще 3 липня 2017 року на 52-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах, здобувши свою першу важливу відзнаку — «Приз за найкращу режисерську роботу».

*Довідка: Режисер — Петер Беб’як.  У Словаччині більш відомий, як режисер кримінальних серіалів, таких як «Найбільші кримінальні справи». Актор, сценарист.

«Межа» також знята у жанрі «кримінальний трилер» і окрім нагороди за найкращу режисуру отримала «Срібну таріль» за найкраще художнє оформлення (Вацлав Новак) на 53 Міжнародному кінофестивалі у Чикаго, а також забрала головний приз за найкращий повнометражний фільм на 27-му Міжнародному кінофестивалі у Коттбусі (Німеччина).

За словами продюсера стрічки Андрія Єрмака фестивальна історія «Межі» буде досить яскравою — картина візьме участь майже у 50 міжнародних кінофестивалях і змагатиметься за «Оскар» (від Словаччини) у номінації «найкращий фільм іноземною мовою».

*Довідка: Цього року на церемонії «Оскар» будуть представлені одразу три українські фільми — «Межа»; історія про події у зоні АТО, в якій знялася Ванеса Параді, «Іній» (ко-продукція України, Польщі, Литви, Франції), що представлятиме Литву; та документально-ігрова картина Валентина Васяновича «Рівень чорного», яка поїде на «Оскар» від України.

Що стосується картини Петера Беб’яка, то окрім високих оцінок критиків, вона впевнено здобуває і глядацьку любов. 6 тижнів «Межа» лідирувала у словацькому прокаті, встановивши рекорд ще після першого вікенду. Залишається сподіватися, що український глядач, звернувши увагу на цифри та відзнаки, зацікавиться вітчизняним кіно-продуктом та захоче скласти власне враження від перегляду.

Про що:

Фільм зображує події 2007 року, напередодні «вступу» Словаччини до Шенгенської зони. Українсько-словацький кордон під пильним наглядом, але це не заважає місцевому авторитету Адаму займатися контрабандою. Зі своїми «побратимами» він продовжує нелегальну перевозку цигарок та переведення людей через кордон, але має власну межу,  яку не збирається переступати. Неприємні і трагічні обставини, які навалюються на головного героя, дають можливість глядачу побачити на прикладі однієї родини/людини, життя маленького прикордонного містечка, яких багато. Адже все, що відбуваться на екрані, народилося з цілком реального грунту.

Продюсеру фільму Ванді Адамік-Грицовій та актрисі Риммі Зюбіной такі історії відомі не з чуток. Мати Ванди народилася в містечку Убле, яке неодноразово згадується у картині. В Ужгороді проходило дитинство Римми. На прес-конференції актриса зауважила, що дуже добре пам’я тає тамтешні вулиці з красномовними назвами «вулиця Прикордонників, Митників» на яких, немов гриби зростали та досі зростають величезні, шикарні будинки. На очах у всього міста люди «піднімалися на контрабанді» та займали високі чини не дивлячись на свій «бізнес».

Хто:

Томаш Машталір в ролі Адама — це однозначно відкриття! Шалена енергетика, стриманність, сила. Вміння керувати власними і глядацькими емоціями, не вимовивши ані слова. Найпотужніші паузи у «Межі» — саме в нього. Його дует з кожним персонажем фільму можна роздивлятися і аналізувати окремо. Своєю грою, без пояснень і ремарок, Машталір рокзрив біографію і розвиток свого героя так, що мінімальний епізод (коли він стукає у двері своєї доньки чи то приносить гроші Крулу, або промовляє тост на честь нареченої) стає виправданим і зрозумілим.

Йона — Євген Лібезнюк став класним «Санчо Пансою», якому доля піднесла дуже не простий вибір. Гарна акторська робота, яка у випадку з Євгеном, відрізнялася від інших особливою мовною мелодикою.

Крул — Станіслав Боклан. Ще одна розкішна роль актора. Знов-таки, без жодних пережимів, підвищення голоса. Легко і навіть вишукано, він зіграв жорстоку, цинічну людину, для якої немає нічого святого.

Івор — Олександр Піскунов став променем світу у цьому темному царстві. Його герой наївний, чуттєвий, смішний і в доброму розумінні, трохи чуднИй.

Анна, мати Адама — Емілія Вашаріова — актриса, за якою цікаво спостерігати навіть якщо зараз не її крупний план. Сповнена шляхетності, впевненості, волі. Іі історія справжньої матері — у її вмінні тримати та нести себе, в її залізному погляді.

Взагалі, всі актори абсолютно точно на своєму місці.

Саша, жінка Адама — Зузана Фіалова

Ганна, жінка Йони — Римма Зюбіна

Люція, донька Адама — Крістіна Канатова

В ролі капітана поліції — Енді Гриц

Кастинг просто неймовірний.  Кожен персонаж — особистіть зі своєю історією.

Як:

Можна було б сказати просто — круто! Але хочеться зупинитися на деяких моментах.

1. Атмосфера. З перших хвилин перегляду, охоплює гостре відчуття тривоги. Вона у прекрасному музичному ряді, в довгих паузах, складних ситуаціях, внутрішньому нерві, що відчувається майже у кожного виконавця, у операторській роботі (Мартін Зіаран, Лукас Терен), яка своїм періодичним розфокусом і тремтінням, у якійсь мірі, наголошує на своїй документальності, змушуючи глядача напружити не тільки зір.

Ось тільки «Межа» не сумовитий трилер, який лише пригнічує. Своїм акторським ансамблем, колорит якого особливо сконцентрований на банді Адама, а також своїмі комічними епізодами, вона нагадує заліхватські фільми Еміра Кустуріци (чого тільки вартий весільний виступ Адама і КО або мініатюра з запальничками).

У картині досить багато гумору, який не озвучується, а проявляється в деталях, додаткових лініях, і який іноді має глибокий прихований зміст (на початку фільма в красивий сонячний кадр вбігають діти. Трохи згодом наше світле майбутнє палитиме, роз’їзжатиме на угнаному, що теж влучно, рожевому мерсі і спостерігатиме за тим, що зазвичай не рекомендується бачити дітям).

2. Баланс чорного та білого. Не дивлячись на відсутність повчальних інтонацій і активних оптимістичнх прогнозів на майбутнє, майже всі погані дядьки (вбивці, зрадники) в «Межі» покарані. Так, помирає і Івор, Але тим самим його лишають можливості забруднити душу. Навіть в труні він лежить усміхнений, наче в щасливому очікуванні на зустріч з Творцем.

Мінуси:

1. Дубляж, який звучав не природньо, не співпадаючи, як з зовнішніми, так і з внутрішніми характеристиками деяких героїв (виключення — Адам, хоча я б залюбки послухала Томаша «в оригіналі»).

2. Сценарні пробіли чи результати невдалого монтажа. Деякі сцени або заявлені сюжетні лінії/історії лишилися без пояснень. Наприклад, не зрозуміло навіщо нам повідомили, що син Йони, якого зіграв Макар Тихомиров, був ув’язнений за якийсь там протест. Протягом всього фільма, чекаєш на відповідь, але, на жаль, розвиток історії родини Йони завис десь у повітрі. Дивно, адже той факт, що його син в тюрмі, враховуючи образ життя, який ведуть герої, в принципі, не потребував жодних розшифровок, але нам чомусь заявили про якісь інші обставини. До того ж ми бачимо, напружені стосунки з матір’ю, яку переконливо зіграла Римма Зюбіна, але і їх причина так і лишається не зрозумілою.

Можливо, таким чином нам натякають на продовження? Тоді цей мінус, я з радістю перенесу у список переваг. Фільм вразив своєю глибиною, стриманістю емоцій і разом з тим силою почуттів. Цікавий сюжет, який змусить замислитися над тим, що біля тебе існує і інше життя; професійна робота всієї команди. Як сказав на прес-конференціі один з продюсерів картини Андрій Єрмак: «Наше кіно абсолютно конкурентноздатне. Воно не потребує жодних преференцій чи потураннь». І це, дійсно, так. Тому нагадую, що переконатися в цьому можно вже сьогодні. А мені дуже приємно нарешті сказати (хоча це вже другий після «Сторожової застави» випадок) — сходіть на цей фільм не тому, що він наш, український (хоча, як на мене, це вагомий аргумент), а тому, що він справді гарний!