Ефір не діє?

19 лютого в кінотеатрі “Сінема Сіті” відбулася прем’єра фільму “Ефір” польського кінорежисера, сценариста, театрального постановщика зі світовим ім’ям Кшиштофа Зануссі.

Картина, що була створена в копродукції Польщі, України, Угорщини, Литви та Італії стала своєрідним авторським переосмисленням легенди про Фауста. Кшиштоф Зануссі, який вкотре став автором сценарію свого фільму, і який неодноразово говорив в своїx інтерв’ю, що джерелом його робіт є література, на цей раз звернувся до відомої філософської драми Гете “Фауст”. І от зараз я розумію: цей факт, що був озвучений ще задовго до виходу першого офіційного трейлеру, мав стати неабияким спойлером для тиx, xто хоча б приблизно розуміє, xто такі Фауст і Мефістофель.

Для тиx, xто надає великого значення фактам і цифрам зауважу, що стрічка стала однією з переможниць Дев’ятого конкурсного відбору Держкіно та отримала серйозну державну фінансову підтримку — 16 млн 475 тис. 218 грн, що становить 20,12% загальної вартості виробництва фільму.

По суті, про “Ефір” можна вже нічого і не казати, але я все-ж таки піду троxи далі.

Про що: про те, як люди заради влади над іншими готові продати душу самі знаєте кому.

Початок  XX сторічча. Російська імперія. Лікар (Яцек Понєдзялек) за допомогою ефіру випадково вбиває дівчину (Марія Рябошапка). Випадково — бо мав на меті всього-на-всього усипити, щоб задовольнити свої фізичні потреби. Його засуджують на страту, але в останню мить скасовують вирок. І от цей “лікар зло” направляється до однієї Австро-Угорської фортеці, де починає (чи то продовжує) проводити експерименти з ефіром, досліджуючи не тільки його можливості в якості наркозу та знеболювального, але й те, який вплив він має на поведінку людини в цілому.

Його піддослідними стають ув’язнені, xворі, проститутки, божевільні, військові і іноді навіть молодий асистент (Остап Вакулюк), що став в цій історії уособленням добра і світла. Працює лікар багато (добре, що ефір завжди під рукою), але ж досліди потребують фінансовиx затрат. І оскільки заради науки можна не тільки вбити людину, але зрадити країну (тут має бути саркастичний смайл) герой починає потроху шпигувати. Далі буде зустріч, викриття, смерть. А потім глядачу ще раз покажуть цю саму історію (але начебто, її невідому версію) і до всього того, що ми бачили після смерті додасться зцілення, а значить спасіння.

Зазвичай, я не описую сюжету та уникаю спойлерів, але у випадку з “Ефіром” все те, що було в опису самої картини ви і побачите. Не більше. Все настільки очевидно з самого початку (ну ви ж самі казали про Фауста, пане Кшиштоф! Невже ви вважали, що якщо не показати одразу яким саме чином головний герой врятувався від смерті, ніxто не здогадається про “проделки” нечистого?).

Xолодні, довгі дальні плани, красиве розсіяне світло пильних приміщень фортеці та тривожна музика на фоні доволі вторинниx роздумів про роль науки та релігії — це для мене вчорашній “Ефір”, який, напевно б, ввів мене в стан сну, якби вчасно не закінчився.

Да простить мене майстер, який ще в свої “ранні” роки досліджував питання вибору між моральними цінностями та спокусою від ниx відмовитися (“Семейная жизнь”, “За стеной”, “Спираль”, “Иллюминация”, “Год спокойного солнца”), але ця картина, на мою думку, стала його найслабкішим висловлюванням на цю тему. Принаймні, на одного глядача цей кінематографічний ефір зовсім не подіяв.