Cеанс еротичного психоаналізу
З 2 листопада в українському прокаті з’явиться еротичний трилер «Подвійний коханець» про роман психотерапевта та його пацієнтки. Розбираємося, чим буде корисний сеанс психоаналізу від француза Озона.
В основі фільму – оповідання «Життя близнюків» американської письменниці Джойс Керол Оутс. За словами режисера, він змінив сюжет, але зберіг улюблені теми автора: невроз, секс і темну сторону роздвоєння особистості.
Головна героїня, француженка Хлоя (Марін Вакт) страждає від постійного болю в животі, та її лікар вважає, що проблема має психологічний характер і радить звернутися до психотерапевта. Що головна героїня і робить.
Після декількох сеансів її біль раптом зникає, тому спеціаліст (Жеремі Реньє) вважає, що на цьому терапію можна закінчувати, але не стільки через одужання пацієнтки, скільки через його почуття до неї. Та виявляється, що їхня симпатія взаємна, тому вони починають жити разом.
І все б нічого, та біль Хлої знову повертається. Але чому? І тут починається детективна і заплутана історія із братом-близнюком і револьвером. Він теж психотерапевт, та його методи набагато брутальніші. Дзеркальний близнюк, − як він сам себе називає, виявляється повною протилежністю Поля, чим вабить і водночас лякає Хлою.
Сюжет стає все складнішим, але водночас змушує піддатися режисерському гіпнозу і зрозуміти, що насправді неважливо, «чи був хлопчик», − важливо, який сенс за цим усім стоїть.
«Монстрів не існує, є лиш люди, ти і я», − заспокоює Хлою Поль.
Ось як коментує задум стрічки сам Франсуа Озон: «”Подвійного коханця” я задумував як фільм-кошмар, глядач змушений на час стати психоаналітиком і інтерпретувати символи по-своєму. Що тут фантазм, а що − факт … Врешті-решт, немає різниці. Адже фантазм і сон говорять про персонажа правду! Мене ж цікавить не реальність, а саме правда».
«Хоча взагалі-то відповідь на всі запитання у «Подвійному коханці» звучить досить ясно: у фіналі ми нарешті пробуджуємося від сну. Разом з героями. Моя улюблена модель: фільм починається з реальності і закінчується реальністю, а в середині − мішанина, що збиває з пантелику. У «Басейні» я діяв за тим же принципом», − говорить режисер.
«Поруч зі справжнім «я» завжди потрібно тримати ще одне, штучне або несправжнє, щоб дати собі цей крихітний острівець свободи − можливість бути не тільки самим собою, але і кимось ще. Інакше реальність буде нестерпною. Так, у героїні «Молода і прекрасна», дівчини із благополучної буржуазної сім’ї, є потреба вести таємне життя повії. Точно таким же чином у «Подвійному коханці» Хлоя, у якої щасливі стосунки із гарним чоловіком, хоче завести таємний роман на стороні», − додає Озон.
Для кращого розуміння психології кіно Франсуа Озона найточнішими стануть його слова: «Я обожнюю провокувати. Немає нічого гіршого за байдужість».
Не будьте байдужими до справжнього кіно, бо це найкраща терапія, хоч іноді й шокова.
Останні коментарі