Володимир Стецькович

Володимир Стецькович, молодий львівський художник, роботи якого експонувалися у галереях сучасного мистецтва не тільки України, але й за її межами (Польша, Литва). Працює у напрямку contemporary art. Зарекомендував себе, як активний учасник багатьох мистецьких проектів та фестивалів (Genofond Pinakothek, Ніч культури (Люблін, Польща), Форт-місія (с. Поповичі), трієнале Український зріз, Gogol-fest, Тиждень актуального мистецтва) під час яких встиг продемонструвати глибоку внутрішню філософію, а також роботу зі складними, іноді навіть давно забутими техніками,  Наприклад, стародавньою технікою деревориту (гравюра не дереві), що була використана в інсталяції «Джангисагач» або монументальною графікою з проекту «Птахи», під час якого Володимир наносив трафарети птахів на скелі Довбуша.

Але не тільки на виставках і галереях можна побачити роботи Стецьковича. Для справжніх поцінувачей театру прізвище художника асоціюється з цікавими сценографічними рішеннями, які, в більшості мають активне медіа-наповнення (анімація, відеопроекція, 3D-ефекти). Сучасні технологіі Стецькович сприймає, як прекрасну можливість для втілення своїх фантазії та спроби реалізації нових форм і прийомів. 

Постійний пошук людини, яка бажає знайти відповідь на вічні екзистенційні питання «чому?» та «для чого?» і яка прагне постійного розвитку, знаходять вихід у проектах, які надають простір для поєдняння театру з іншими видами мистецтва. Наприклад, в своїй медійній інсталяції «На нашій юлойці», Стецькович, за допомогою  3D мапінгу, в буквальному сенсі, «оживив» будівлю Львівського академічного театру імені Леся Курбаса, в якому, як художник-постановник випустив вже понад 7 вистав.

Попри активну діяльність у, вже рідному, театрі Курбаса, Володимир знаходить час і для творчої співпраці з різними незалежними театральними проектами, такими, як «Диплом» (2014 р.) і «R+J» (2015 р.) Сашка Брами або Першою сценою сучасної драматургії «Драма.ua». Нещодавно і київський глядач зміг оцінити роботу молодого сценографа у виставі Стаса Жиркова (інтервью з яким можна переглянути тут) за пьєсою українського драматурга Павла Арьє «Слава Героям».

До речі, в своїй першій виставі, яку Володя поставив у Першому українському театрі для дітей та юнацтва, художник проанімував свої власні дитячи малюнки, які були зроблені приблизно в шестирічному чи семирічному віці. 

А народився Володимир Стецькович 23 вересня 1987 року в родині бухгалтера Марії, яка з раннього віку привчала малого пластуна до порядку та будівельника Михайла, якому вдалося виховати з свого маленького сина великого оптиміста.

Цікавість до інсталяцій, чи то задатки майбутнього сценографа, проявлялися у Володі з динитства — хлопчик, який займався танцями, дзюдо, і, звісно, малюванням, постійно майстрував усіляких роботів з картоних коробок та будував собі різноманітні халабуди, використовуючи весь «хатній реквізит». 

А ось малювати Володя почав саме на гуртку малювання, де викладач вчив майбутнього художника не мислити шаблонами, а намагатися шукати і знаходити цікаві рішення. З розумінням до творчих пошуків відносилися і батьки — перші графіті-спроби були здійснені саме вдома, на стінах власної кімнати.

В школі Стецьковичу було нудно і не цікаво, а пізніше — ще й стресово. Часто мав розбитий ніс і прогули через конфлікти з «підростаючою гопотою», від якої після 9 класу він втік до тих, хто також не одразу зрозумів не стандартно мислячого хлопця з татухою, який ще частенько експериментував із зовнішністю, дивуючи, тих, хто звик бути «як всі» своїм довгим волоссям, пірсингом, чудернацькими краватками або растами та косичками.

Улюбленим предметом була зарубіжна література. А ось цікавість до англійської мови відбила молода вчителька, яка під час уроку постійно гризла цукерки «Рафаелло».

Після школи (9 класу) була бурса, куди Володимир пішов навчатись на палітурника. Пізніше, вже в Академії друкарства, Стецькович здобув освіту художника-ілюстратора книжок. Але «…навчання в бурсі мені сподобалось більше, ніж в академії, — там мене хоч чогось навчили. Особисто для себе, з навчання в академії виніс одну хорошу річ: ніхто тебе не хоче вчити… Головне, щоб студент просто, по замовчуванню, поважав і боявся викладача, який взагалі не дає  причин для поваги». 

Через брак тієї самої власної поваги до принципів викладання, як і композитор Дмитро Саратський (який був героєм минолого місяця), Володимир пішов з п’ятого курсу, так і не закінчивши навчання, зупинившись лише на дипломі бакалавра.

Але це зовсім не вплинуло на творче наповнення в житті художника, на розвиток якого (за його ж словами) першочергово впливають його власні помилки. Перші виставки Стецьковича розпочалися вже на першому курси академії.

А ось в театр він прийшов зовсім випадково (але дивлячись, наприклад, «Слава героям», розумієш, шо це була зовсім не випадковість), навіть не підозрюючи, шо саме тут знайде основне поле для реалізації власних творчих амбіцій. В 16 років, товариш Володимира, запропонував йому влаштуватися до театру на посаду монтувальника сцени. Без усілякого фанатізму, навіть з дещо упередженою думкою про те, шо це майже такий же нудний, як школа, заклад, хлопець погодився. І вже через зовсім не довгий відрізок часу, кардинально змінив своє ставлення до храму мистецтва.

Монтуючи вистави, Володимир пильно придивлявся до театрального процесу, розуміючи, яким він може бути захоплюючим та цікавим. Почав допомагати художнику з освітлення, все частіше наштовхуючись на власні думки і сценографічні бачення.

Потім була перерва, під час якої Стецькович працював IT-дизайнером, створюючи анімацію для усіляких гаджетів, шо пізніше стало не тільки у нагоді в роботі над виставами але й його власною «фішкою». Але не дивлячись на активну роботу в театрі, який він полюбив усим серцем, найголовнішим критерієм для Володимира є питання «з ким?», «коли?» та «над чим?» йому потрібно працювати. За його словами, є дуже багато театрів, з якими би він нізащо не став взаємодяти. В роботі на спільним проектом, виставою, перш за все, повинна бути довіра. Художник «за» діалог, але завжди попереджає, що працювати під диктовку  — ніколи не буде. Як ніколи не дозволить собі опуститися до ремісництва в творчості, єдиним табу в якому вважає — конвеєр. 

Не так давно (пару років назад), зі своїми друзями, Стецькович почав знімати кіно, не на жарт, захопившись цим процесом. Фільм «Лорелей», в основі якого легла давня німецька легенда про прекрасну німфу, став спробою показати своє рідне місто Львів не з туристичного боку, як його сприймає більшість українців, а як урбаністичний простір, де народжується безліч цікавих історій.

У Володимира багато творчих ідей, планів і задумів. Як художник він мріє про «величезну порцію» вільного часу для реалізації майбутніх проектів, як людина — про мир. А як чоловік… Володимир зізнається, шо як чоловік, має все, про що тільки можна мріяти — прекрасну дружину (з якою вони одружилися в 2012 році) і двох чудових діток: півторарічних двійняток Грицька та Марічку.

Володимир любить активний відпочинок, пасту, яєшню і гарну музику (переважно україно та російсько-мовну), надихається від всього, шо викликає емоції, не відмовляється від солоденького і продовжую багато працювати, розкриваючи в своїй творчості теми існування людини та її природи (души і тіла), її пам’яті, згадуючи свої перші свідомі в житті емоції, коли зустрічав татка після його поверення з заробітків або коли він заходив з мамою в переповнений тролейбус і на голосне дитяче запитання: «Мам, а де я буду сидіти?, люди відразу поступалися місцем…)))

Анкета от ВО МНЕ ТОЧКИ НЕТ

1. Твоє найсерйозніше правопорушення? Їхав на червоне світло.

2. Коли я відчуваю потребу в змінах, я всіх посилаю і відпочиваю, але перед цим завжди всіх попереджаю.

3. Мене дратує, коли поруч зі мною є людина, яка агресивно переконує мене в своїй правоті. Тому я намагаюсь уникати суперечок. Я за розумний діалог.

4. П’яний художник – це дуже весело. Але чого забагато, то вже не є добре.

5. Відсутність таланту, як правило, компенсують занадто великою освіченістю в талантах інших і пустими балачками.

6. Якби мені запропонували «оформити» стіни ВР, я би відмовився.

7. Дуже багато людей вважають, що Львів «відкритий для світу». Але йому бракує толерантності і ширшого сприйняття. В дечому це провінція, але в якій комфортно перебувати.

8. Коли мені сумно — я сумую.

9. Найбільше в житті я люблю спокій і гармонію.

10. Якби мені дали можливість скорегувати шкільну програму, я б її значно спростив.

11. Гроші ніколи не були і не будуть для мене культом. Хоча з ними комфортніше реалізовувати власні проекти.

12. Якби мені запропонували посидіти за філіжанкою кави з відомою людиною із минулого, я би обрав  Ісуса, маю до нього пару питань.

13. Не уявляю своє життя без: 3-ьох письменників…; 3-ьох художників…; 3-ьох пунктів на вибір (будь чого або кого)… Сартра, Сковороди і Павла Ар’є; художники не мають великого впливу на моє життя; дружини і двох дітей.

14. Секс без кохання чи кохання без сексу? Для мене кохання без сексу не існує. Краще кохання заради кохання.

15. Художник немає права ні в якому разі, розраховувати тільки на власний талант.

16. Коли я чую критику в свою адресу, я в більшості випадків не хвилююсь через неї. Я занадто самокритичний до себе, мені достатньо почути себе.

17. Найшаленішим своїм вчинком вважаю пов’язати своє життя з театром.

18. Картину якого відомого художника, ти, не вагаючись, спалив би? Знищувати чиюсь працю не можу собі дозволити, чия б вона не була, крім своєї праці, самим собою.

19. А на якій би залюбки написав своє прізвище? Я не завжди ставлю свої ініціали на власних роботах, тому чужих картин не чіпатиму точно.

20. Борщ, суші, чи паста? Паста

21. Найкраще місце для відпочинку – здебільшого це активний відпочинок, тому природа, що подалі від людей.

22. Шкідливі звички? Куріння, трудоголізм.

23. Більше за все я боюся висоти і дедлайнів.

24. Драматургію якого «класичного» автора найбільше збуджує в тобі бажання створити сценографію? Завжди мріяв, як би банально це не було, попрацювати над Сартром.

25. Своїм головним недоліком вважаю доброту і відповідальність. Багато хто цим зловживає.

26. Якби мені запропонували обрати свою зовнішність, я б виглядав як і виглядаю, можливо накинув би собі пару кілограм.

27. Мені соромно за те, що я… ні за що не соромно, совість чиста.

28. Мій особистий слоган – «істина в простоті життя, все решта це — спецефекти»

29. В моєму житті немає місця для агресії. Я завжди намагаюсь тримати себе в гармонії з самим собою.

30. Людина, яка дійсно вважає себе патріотом своєї країни зобов’язана, просто добре робити свою роботу; менше говорити про патріотизм, а показувати це вчинками.

31. Якби близька мені людина зчинила злочин, я б ні в якому разі не приховував своєї позиції щодо цього. Я б засудив будь-який злочинний вчинок, але це все залежить від обставин.

32. Своїм головним досягненням я вважаю… я відчуваю, що мої головні досягнення ще попереду.

33. Кожен день в своєму житті я намагаюсь починати з виспаної голови.

Творческое резюме

Художник-постановник і художник зі світла у виставах:

«Слава Героям», за п’єсою Павла Ар’є, режисер — Стас Жирков, Київський театр «Золоті ворота» (2016)

«Ножі в курях, або Спадок мірошника», за Девідом Гарровером, режисер — В. Кучинський, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (2016)

Раптом минулого літа», психологічна драма за Теннессі Вільямсом, режисер — Н. Флекмен, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (2016)

«…п’єса Шекспіра „12 ніч“ сценічне читання за КЛІМом, режисер — Є. Худзик, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (2014)

«Театр злочину» Жака Моклера, режисер – М. Береза, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (2012);  

«Оскар» за Еріком-Еммануелем Шміттом, режисер – О. Кравчук, Перший український театр для дітей та юнацтва, м. Львів (2011); 

Цикл вистав присвячених 100-річчю з дня народження Богдана Ігоря Антонича («На площі Театральній», «Де поділась душа?», «Є тут логіка?») (2009).

Художник зі світла у виставах Львівського академічного театру імені Леся Курбаса:

«Так казав Заратустра» (2013), 

«Король Лір» (2010), 

«Формули екстази» (2009), 

«Дума про братів Неазовських», 

«Господиня Заїзду» (2009),

 «Мудрість на щодень» (2007), 

«П’ять стихій»(2008),

 «Чотири як рідні брати» (2008), 

«Метаморфози» (2006), 

«Чекаючи на Ґодо» (2006).

Автор проектів, учасник фестивалів та біенале: 

авторський проект “Альбом” — галерея “Дзига”, Львів, Україна (2012); Genofond Fest, арт-центр “Я Галерея”, Дніпропетровськ, Україна (2011); Genofond Pinakothek, Львівський палац мистецтв, Львів, Україна (2011); авторський проект “Прання”(2011); ленд-арт фестиваль “FоrtMissia”, Поповичі, Україна (2011); стріт-арт проект “Приватне” — “Noc Kultury”, Люблін, Польща (2011); авторський проект “Приватне” — галерея “Дзига”, Львів, Україна (2011); Genofond. Pinakothek, виставковий зал “Titanikas”, Вільнюська академія мистецтв, Вільнюс (2011); Моно — галерея Ленін, Запоріжя, Україна(2010);  Genofondlovekiev — Київська міська галерея Лавра, Київ, Україна (2010); авторський проект “Птахи” — арт-центр “Я Галерея”, Львів, Україна (2010); авторський проект “Клітка” — “Музей Ідей”, Львів, Україна(2010); авторський проект “Читати” — фестиваль сучасного мистецтва “GogolFest”, Київ, Україна (2009);“Гра” — перфоменс, галерея “Ом Арт”, Львів, Україна (2009); авторський проект “Дуалізація” — галерея “Музей Ідей”, Львів, Україна (2008).