Неосяжний наївний живопис

До 13 березня в Мистецькому Арсеналі можна відвідати надзвичайно казкову виставку робіт народної майстрині, яку у всьому світі визнають неперевешеною в жанрі наївного живопису, українки Марії Примаченко, під назвою «Неосяжне». В просторому білому світі галереї зібрани роботи художниці, які були створені в різні періоди її творчості, з авторскими назвами-коментарями, які відкривають талант і дотепний гумор жінки, феномін якої й досі не можуть збагнути мистецтвознавці.

«Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко саме упало в рот, а воно його в лоб»;

«А я гусей пасу. Чую — «чигирк», це крокодил під сороку. Дивлюсь — верба схилилась, на вербі крокодил.

«А біля крокодила — мартишка, жінка його. Він — у нірку, а вона — на вербі. Отак, коли за звіра заміж підеш, — у нього своє, а в тебе — своє». 

«Кобра як устане, то й неба дістане, а до сонця достать, треба кобрів п’ять».

Народилась Марія у 1908 році в селі Болотня на Київщині, де провела все своє життя, в творчій родині. Мати була визнаною майстринею з вишивання, а батька всі знали, як надзвичайного таланту віртуоза-тесляра. Але не тільки спадковість зробили з Марічки ту Примаченко, роботами якої захоплюються у різних країнах. Страшна хвороба – поліомієліт, яку вона перенесла в дитинстві зробила її майже нерухомою, а одже багато часу дівчинка проводила в спостеріганні і фантазіях. Вона помічала те, чого не бачили інші. «Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…»

Все життя вона мучилася страшними болями, але мала веселу вдачу і не звикла демонструвати слабкість. Ніколи не просила нічого для себе, і майже все життя, не дивлячісь на те, шо виставки з роботами проходили за кордоном, не дивлячись на нагороди, які отримала при житті, провела в своїй простій хаті зі своїм сином та внуками. (до речі і син Федір, який помер невдовзі після матері, і внук теж стали дуже гарними народними художниками). Ще поряд з родинею Марії майже 30 років знаходилася мистецтвознавець Людмила Лисенко, яка не тільки досліджувала і фіксувала, але й була справжнім другом і помічником Примаченко, яка може розказати дуже багато цікавих історій про майстриню, якою за словами, захоплювався навіть Пікасо.

Дійсно, фантастичний світ її образів є унікальним мистецьким явищем! Невідомо, як в часи активній радянській пропоганди народилася сюреалістична, казкова країна Примаченко. Вона не писала агіток, не зображувала силу особистості радянської людини, нівелюючи її образ своїми язицькимі, наївними але філосовськими роботами в дивовжно яскравих кольорах, яким дійсно міг би позаздрити сам Пікассо.

В неї якось запитали:

– Марія, а чому на ваших картинах немає людей?

– Як це немає? Вони і є люди! Люди там завжи є. Це я!

– А чому ви не малюєте справжніх квітів?

– А нащо? Ви ж їх ітак бачите.

 А ще вона казала: «В мене все не так. Все інше. Але воно живе!»

І це дійсно так! Якщо дуже ретельно ознайомитися з біографією Марії Примаченко, і зануритися в історичні обставини не тільки її життя, але країни, можна дуже чітко побачити історію розвитку іі робіт, іі настрою, не зрозуміти, але відчути хід її думок, її почуття. Це не просто квіти або тварини, бо спочатку були квіти, потім тварини, і не хто-небудь, атварини-монстри, хоч одомашненні і з добрими очима (бо тільки вона вміла зробити зло більш світлим і теплим, зменьшити його руйнівну силу), побачити трасформацію кольорів..

Але навіть, якшо не робити аналізу, треба обовьязково відвідати виставку «Неосяжне», (вона буде цікаво не тільки дорослим поцінувачам прекрасного, але й дітям, які по-своєму сприймають творчість народної художниці) – вона унікальна і надзвичайно чуттєва, цікава, з багатьма роботами, на яких можна побачити відбитки пальців художниці, її керамічні роботи, дізнатися багато цікавих фактів з її біографії, побачити сучасні інсталяції, і просто відчути гордість за свою співвітчизницю!