Мода надихає творити

Текст Лілії Бевзюк-Волошиної

Експозиція «Вінчальна палітра» розташовується в Національному Києво-Печерському заповіднику. Сакральне місце вибране, можливо, й випадково, але відповідність настрою і підтексту заворожує. 

Краса весільних суконь у поєднанні з жіночими дрібничками – парасольками, рукавичками, капелюшками, чобітками, віялами, прикрасами – заслуговує на епітети найвищого ступеня порівняння. Неймовірно – навіть це слово «замале» для того, щоб описати побачене. Сьогоднішнє весільне вбрання настільки розмаїте, що зди- вувати чимось у стилі ретро важко. Але тендітність, майже невловимість образу нареченої минулого сторіччя, підкреслена корсетом, який робить мініатюрним не лише талію, а й усю жіночу фігуру, – неперевершена. 

Друга частина експозиції «Мода. Київ. ХIX – XX століть» оселилася в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Там представлене міське вбрання: сувора й чітка у лініях крою святкова сукня для церемоній, теплий костюм для прогулянок, елегантний костюм для відвідування опери, концертна сукня, вишукана сукня для кінних перегонів, вечірній туалет для казино і не тільки… 

Ці неймовірні речі були зібрані з усіх куточків Європи і США, але носили їх мешканки Києва. Сукні купували у Франції, Німеччині, Нідерландах, а іноді звідти просто привозили каталоги моди і за кроями в журналах уже тут шили вбрання. 

Експонати належать «Музею історії моди Марини Іванової». Його власниця вже понад тридцять років вивчає історію моди. Вона розповідає, що багато речей із колекції належало відомим історичним постатям. Наприклад, дитяче пальто музею подарувала кіноактриса Людмила Артем’єва, сумочку Єви Браун передав учасник взяття Рейхстагу Дмитро Тимофійович Ващенко. У зібранні є також сумочка графині Браницької, сукні відомої співачки й піаністки Есфірі Сальної. Деякі представлені вбрання носила прабабуся Марини Іванової, яка й розповіла онуці про труднощі з діставанням новинок моди в ті часи. 

У колекції зібрано також дитячий одяг, ляльки та іграшки. Дуже цінним є саме збереження цих експонатів, адже за радянських часів багато «буржуазних предметів» було знищено. Перебували під загрозою насамперед іграшки, адже вважалося, що новому поколінню не потрібні неправильні ляльки. 

Відвідувачі виставки мають чудову нагоду зануритися в ту прекрасну епоху, коли жінка ще не відвоювала своє емансиповане право на чоловічі брючні костюми й краватки, коли вона залишалася крихким створінням, оповитим романтичним орео- лом рюшів і воланів, а її тіло перебувало в обіймах кринолінів і корсетів. Жінка з вищого світу уособлювала красу й не була привчена до роботи. 

У музеї можна простежити за стрімкою зміною смаків, невловимістю моди, яка вимагає щоденного оновлення. Тільки-но кринолін вийшов із уподобань модниць, як його вже замінив турнюр, а місце турнюру згодом вибороли вільні модерні платтячка із застібками від лінії грудей… 

Друга половина ХІХ століття минула під знаком модельєра Чарльза Фредеріка Ворта, родоначальника от кутюр, батька високого шиття. 

Період нових ідеалів розпочався в першому десятилітті ХХ століття з реформами Поля Пуаре, який відмовився від використання корсета, водночас спростив крій і образ жіночої сукні. Пуаре замінив нижні спідниці на плаття-туніки, плаття-кімоно, плаття- саки, звільнивши жінку від тривалого одягання, до якого ще й доводилося залучати помічницю. 

Поринувши у вишуканість, естетство, моду і красу, залишається тільки дивуватися: як все-таки швидко відбулася еволюція жіночого вбрання. Сьогодні зовсім інші ідеали – зручність і практичність понад усе! 

Марина Іванова вважає головною заслугою виставки те, що після неї людям хочеться творити.