“Лакмус” і правила від Олексія Сокола

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Грейс Бісвас

Наш час можна сміливо вважати ерою красивих картинок. Здається, знімки вилітають з кожної рушниці. Потоки гляньцю, штучності і «ідеально-відретушированих» історій. Клонування родиних фотосессій в модних інтер’єрних локаціях, тисячі бездоганно нафарбованих облич, за якими загубилася справжня людина (модель) і автор (фотограф).

Пошуки і потреба чогось кардинально іншого привели к ще одній межі – безумовна любов к ЧБ. Якщо ти зробив чорно-білий портрет, в тебе є всі шанси заробити славу великого таланту.

Звичайно, нам нічого не заважає перервати це замкнене коло і відвідати якусь галерею, де досить часто виставляють свої роботи фотохудожники. Але еру глобального занурення в соц.мережі теж ніхто не відміняв,- ми гортаємо стрічку, годуючи себе сурогатом, продовжуючи, як ті миши з анекдоту  «плакати і колотися», обмежуючи себе першим враженням без зупинок на аналіз.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Грейс Бісвас

Тому особливо цінними виявляються зустрічі з художниками, які наділені даром заповільнення часу. Для мене таким художником став Олексій Сокол.

Людина, яка точно відчуває природу краси (в тому числі, а може і в першу чергу, жіночої) і бездоганно підкреслює її за допомогою світла, знайдених локацій і власного бачення та розуміння своєї моделі. Він не маніпулює очевидними речами, не зловживає зовнішніми характеристиками своїх героїнь, а виявляє сутність краси і глибину за допомогою (так здається) простих приймів і засобів. Але разом з тим його фотографії мають властивість не відпускати.

В портретах Олексія (його роботах) завжди відчувається бекграунд і особлива наповненість. Це завжди вишукано і кінематографічно. Делікатно і манко. Кожен з них наче кадр (або бекстейдж) з якоїсь іспанської (як то портрети актриси Анастасії Карпенко) або історичної (костюмованої) драми. Це світ, в який хочеться потрапити, щоб побачити те більше, що завуалювала рука майстра, бо особисто для мене, саме це відрізняє Олексія Сокола від інших фотохудожників – він створює (фіксує?) таємницю. І це світло, в яке хочеться увійти, щоб відчути тепло або прохолоду створеної атмосфери.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Анна Литвиненко

Деякі його фотографії – це театр світла, в якому інколи не розумієш, де закінчується природа (натуральне, освітлення) і починається майстерність (техн.робота фоторафа).

Я не розуміюся на професійних аспектах, але по великому рахунку, вони не мають значення, бо особисто для мене, головним в мистецтві фотографії –  є її дихання. Якщо це портрет – він має бути «живим». Відчуття, що через секунду я побачу продовження кадру, що ще трохи – і людина «з картинки» зустрінеться зі мною поглядом – незрівняне.

І от якщо відбувається така магія – не познайомитися з ілюзіоністом – справжній злочин. Тому сьогодні у нас є можливість дізнатися трохи більше про Олексія Сокола, який зізнається, що фотографія  для нього – це не професія (Олексій має економічну освіту і займається консалтінгом), а його внутрішній світ, і, можливо, зрозуміти, як народжуюються дива.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Анна Литвиненко

З чого почалося захоплення фотографією?
Олексій: Як зараз пам’ятаю – це сталось в 5-літньому віці. Два моїх двоюрідних дідуся серйозно захоплювалися фотографією та дуже швидко «підсадили» і мене. Вже тоді мені зуміли «вбити в мізки», що таке експозиція, як користуватись діафрагмою і витримкою. Один з дідусів подарував мені стареньку камеру ФЕД-2, з якою я постійно бігав і щось фотографував. Щоправда, уявно, бо плівку туди ніхто не заправляв.

Потім дідусів нестало, і тільки в 6-ому класі, ми разом з батьком нарешті його «заправили», проявили та надрукували фотографії. Тоді мене це якось не дуже заціпило. Але до фотографії повертався постійно.

Студентом знімав на плівковий Зеніт. Це були пейзажі, натюрморти та портрети друзів з родиною.

Але по-справжньому захворів фотографією тільки тоді, коли вимушено продав свою цифрову камеру (а це вже була професійна камера 5d Mark II,- на той час найсучасніша), і щоб не залишитися «з порожніми руками» за частину коштів придбав плівкову «дальномірку» від компанії «Zeiss», рідна стихія якої – стріт-фотографія. Жанр, який на той момент я вже почав досліджувати. Протягом двох років в режимі «одна камера – одна лінза – один жанр» я знімав тільки стріт. Це було десь 5 років тому, і з того часу я не уявляю свого життя без фотографії.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – актриса Анастасія Карпенко

– Хто/що вас надихає?

Олексій: Я постійно чимось надихаюсь. Важливу роль грає споглядання робіт інших фотографів. Раніше я досліджував класиків фотографії. Зараз цікавлюся сучасними авторами.

І звичайно, мене надихають моделі, яких я знімаю. Фотографія навчила мене захоплюватись людьми.

Також важливу роль грає фото обладнання.  Загалом, я знімаю на плівкові камери преміум класу від німецької компанії «Leica», яка є квінтесенцією плівкових 35-мм камер. Коли ти береш в руки камеру 50-тих років, вона не може не надихати. Більш за того, в такі моменти ти розумієш, що сучасне людство втратило смак.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – актриса Анастасія Карпенко

– Шо є найважливішим в роботі фотографа, на вашу думку?

Олексій: Все залежить від того, в якому жанрі працює фотограф. Вулична фотографія базується на одних навиках, портретна –  на інших. Але, наприклад я, взяв багато корисного для портретної фотографії саме з вуличної.

Тож, можу виділити наступні речі:

1) Вміння бачити світло. Не даремно фотографія називається світлопис. Саме світло грає вирішальну роль. Робота з світлом напряму залежить від освоєння такої науки, як експонометрія. Тому бачити світло – це талант, а приборкати це світло – вже матчастина. 2) Відчуття краси в композиції. Потрібно розуміти, як взаємодіють між собою об’єкти в кадрі. Композиція завжди гарніша, ніж об’єкт (в тому числі і модель). Жодна Міс Світу не гарантуватиме вам гарну композицію. І навпаки – ви можете зняти портрет простенької (невиразної в житті) людини, який стане шедевром.

3) Вміння спілкуватись з людьми. Якщо ви прагнете отримати портрет, де модель буде виглядати природньою і живою, вам необхідно довести людину до стану, коли вона припинить грати роль і просто стане собою. (Це правило не стосується фешн-фотографії і роботи з акторами).

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – актриса Вероніка Шостак

– Опишіть робочий день фотографа

Олексій: Оскільки я не професійний фотограф (фотограф, що заробляє на життя фотографією), а фотохудожник, – жодного робочого дня фотографа не прожив.

Я оперую категоріями «зйомка», «знімальний день».

Зараз завжди намагаюсь планувати зйомку, обговорюючи з моделлю її жанр і стиль. Інколи ми обмінюємось референсами, щоб зрозуміти настрій фотографії і визначити на який результат ми сподіваємося. Тобто, можна сказати, що спочатку ми плануємо образи. Далі узгоджуємо одяг, зачіску і т.д. Після цього, стає зрозумілим, яке потрібно світло. Під світло я підбираю локацію та обладнання (цифра чи плівка. Якщо плівка – то чб чи колір).  Наступним кроком приводжу техніку в готовність.

Я ніколи не запізнююсь на зйомки, і дуже не люблю, коли це робить модель.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Каріна

– Чи є у вас ваші особисті правила взаємодії з вашими моделями?

Олексій: Останнім часом я не даю моделям свій телефон. Для тих, хто не прийшов на зйомку без попередження – вічний бан.

Також не люблю:

коли на зйомці присутні сторонні люди;
коли модель з мною не щира. Я це швидко розумію, і в такому випадку вона може просто не отримати фотографій після зйомки.
Мене не можливо взяти наглістю, але я поважаю наполегливість.

До своїх моделей завжди відношуся з повагою і не дозволяю собі жодного хамства. Довіра моделі до мене – це дорога річ, яку я високо ціную. Варіант порушення особистого інтимного простору (через ліжко) – для мене не припустимий!

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Каріна

– Я відчуваю, що зйомка буде вдалою, якщо…

Олексій: … гарне світло і ми з моделлю на одній хвилі.

– Ваше відношення до чб? Чи можете ви сформулювати в чому секрет (відмінність, магія) чб?

Олексій: На цю тему можна писати дисертацію. Я не сприймаю цифрову чб фотографію. Це пластмасовий, клінічно правильний малюнок, що не містить душі (на відміну від чб, відзнятого на плівку). Не кожна фотографія може бути чб, і не кожна кольором.

Для мене чб – це можливість підсилити психологічну складову рисунку і вплив на глядача. Насправді, дуже складно оволодіти мистецтвом роботи з чб фотографією. Ви змушені працювати тільки світлом. Але ще складніше працювати з кольором. Колористика – це теж окрема наука в фотографії. Кожен колір має свій характер, і по-різному працює з тим самим світлом. Це все потрібно розуміти, і вміти з цим працювати.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Марія Ткач

– Чого не повина робити дівчина, коли вона прийшла на фотосесію з вами?

Олексій:

Не просити мене виставити її в позу. Я можу підказати, як буде краще, поправити руку, ногу, голову і т.д., але якщо не можеш позувати, – просто будь собою, а далі справа за мною.

Ненавиджу, коли модель робить маніпуляції з моїми фотографіями. Щось доретушовує після мене (частіше всього дешевими інстаграмівськими фільтрами), або змінює композицію шляхом обрізання фотографії.

Не люблю, коли модель просить мене зробити гламурну ретуш. Я борюсь за природність. І не буду робити з моделі фарфорової ляльки.

Також, я прошу моделей не намагатися бути сексуальною, коли ми знімаємо ню. Вважаю, що справжня сексуальність в фотографії досягається зовсім іншими засобами.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – Анна Литвиненко

-Які у вас професійні мрії і амбіції?

Олексій: Я мрію залишити свій слід в світовій фотографії. Гроші в цій сфері мене взагалі не цікавлять, – прагну тільки майстерності і визнання. Але я не хочу слави. Тому я себе не популяризую. Хочу, щоб люди говорили більше про мої роботи, ніж про мене.

Я дуже багато працюю зараз з жанровими портретами. Знімаю відомих, талановитих людей, яких я дуже поважаю. Також починаю працювати над чоловічими портретами, планую розвивати цей напрямок.

Фото – Oleksiy Sokol, Модель – актриса Анастасія Карпенко

Наступний етапом бачу роботу з проектами. Проекти – це вершина розвитку фотографа. Я маю на увазі справжні проекти, які знімаються роками, коли фотограф повністю поглинає в обрану тему і розкриває її так, як до нього ніхто ще не робив.

P.S. Якщо хтось припустив або вирішив, що кількість самоназваних фотографів навколо знецінює професію фотографа, не поспішайте робити висновки. Бо є митці, які своїми роботами доводять, що особливе і справжнє ніколи не пропустиш. А той, кому пощастить його побачити, отримує досвід, який буде лакмусом надалі.